Завантажити

годинами вечора. По плану об’єкт в цей час повинен повертатися після футбольного матчу. Вашу зброю — автомат Калашникова — залишите на місці виконання.
Капітан Терьохін нічого не знав про те, що об’єктом був Джек. Він просто робив свою справу: виконував накази і захищав свою Батьківщину.
Виконавши наказ і розрядивши повний магазин автомату, традиційно для нього, капітан Терьохін зник.
Через день був виїзд із групою на завдання в Крим.
— Затримання повинно бути показовим, — інструктував капітана генерал, — там Вам всім видадуть капітанську форму і отримаєте в своє розпорядження службовий міліцейський автомобіль.
Капітан Терьохін, який вже звик не дивуватися, прийняв наказ до виконання.
До місця вірогідного перебування злочинця вів вузький гірський серпантин на Новий Світ. Група, що виконувала завдання, повинна була добратися до місця на катері із моря. Терьохіну наказали відправитися на службовім міліцейськім авто.
Дорога кружеляла, як звивистий хвіст велетенського дракону.
Черговий виток серпантину і вже зовсім поруч замаячив Новий Світ. Раптом Сашко відчув, що педаль гальма провалилася, а рульову колодку заклинило.
— От, чорт! — Він все зрозумів. Він згадав, як у дитинстві до нього на долоню сів метелик. А коли сяде метелик на долоню — зрозуміло, що буде, якщо раптово і швидко стиснути кулак. Він виявився метеликом на долоні генерала.
— От, сволота! Сука! Щоб тебе, гада!.. — Руль не слухався.
— Лідочко, прощавай! — встигло миттєво мигнути в його голові, — Прощавай!
Все було пізно. Роздався вибух.
А довгий шлях спішив невідомо куди і був безкінечним.

* * *

Макс розумів, що він кричить уві сні.
Сни він бачив яскраво і дуже чітко: ось підійшов до нього, пригорнув його до себе і вперше поцілував в праву щоку Женька — Джек, навіщось попрохавши: «Ти вже бережи її». Аж тут з’явилася Ірочка, і чомусь усміхаючись йому із сльозами на очах, просто повисла в нього на шиї, невтримно цілуючи його, то — в праву щоку, то — в ліву, тільки не в губи. Раптом і ця картинка щезає і змінюється іншою: підходить його Юлька із синочком — Васильком, що раптом став немовлям і запитав тата голосом, що лунав, як дзвін дзвону: «Тату... А як же — Любов?» Макс захотів прокинутися. Досить боятися. Досить пестити свої страхи на самоті. Самота повинна зцілювати, а не лякати.
Макс, який криком висмикнув себе із кола яскравих сновидінь, витер холодний піт на лобі і завмер на декілька митей, приходячи в себе, в кімнаті, де гуляло срібне місячне світло.
— Де я? На якому шляху? — запитало його звично хвора болісна уява. Всередині себе він відчув, як болісно затріпотів червоний листок серця. — Стоп, Максе, стоп. Ти на шляху одужання. Вмить все не минає. Але твої близькі з тобою.
«Треба доктора перепитати про природу повернення страхів», — подумав Макс, хлюпаючи собі в обличчя водою.
За вікном царював, як величезний світляк, повний місяць. А може то було чиєсь око?
— Ну, що, молодий чоловіче. Ви вважаєте, що страхи ще вертаються... — допитувалась сигарета, що дотлівала між дбайливо воженою борідкою та інтелігентними вусами, у блідого Макса, який поспішив зранку до психотерапевта.
Макс дивився на доктора, як на вчителя, готовлячись сприйняти цінні знання, як ліки.
— Та страхів не варто боятися, — продовжував лікар, — Страх, це досить визначена гостра реакція нашого тіла по сприйняттю деяких зовнішніх обставин.
Макс подумки задоволено відзначив, що лікар каже про те, що він і сам збагнув
— Наприклад, — продовжувала жваво пихкати сигарета, — згадайте себе хлопчиною, якого навчає батько їзді на двохколісному велосипеді. Згадайте це, до мурах приємне відчуття душевного комфорту від легкого, як політ птаха, катання. А пам’ятаєте той жах, що охопив Вас, коли з’ясували, що тато більше не підтримує, не підстраховує Вас.
Зрозумівши це, в ході навчання, Ви з плачем валитися разом із велосипедом на бік, при цьому болісно зашились. А разом з тим, стан комфортного польоту і стан страху розділило Ваше сприйняття того, що Ви робите.
— А що ж треба було робити тому хлопчині, щоб не лякатися, не впасти сторчма? — ловив кожне вчительське слово Макс.
— Їхати. Летіти. Двигатися обраним шляхом. З’являються якісь перешкоди — об’їжджати, долати. Згодні?
Ось Ви «злякалися» власних снів. Людина боїться або того, що їй невідомо, або того, що зазвичай вважається «страшним». А снів, взагалі, непотрібно лякатись. Треба шукати шляхи до їх розуміння. Та Ви і самі це відчуваєте.
З того, що Ви розповіли про свої сни, як я розумію, Вас найбільше непокоїть відчуття того, що Ви залишились «на самоті». Від держави, від друга, від сталих однозначних чуттів. А життя, взагалі, не однозначне. Любіть усіх і — якнайбільше, а яким чином — вибір за Вами. Тільки вибір хай нас не лякає.
— Але ж Ви не станете заперечувати, що іноді нас утримують власні страхи від божевільних вчинків, скажемо, не стрибати із небезпечної висоти, не піти в невідому пітьму? —

читати