Завантажити

тисяч фунтів.
Ця справа приголомшує малого Блека. Він не може прийти до себе. Пірати дали йому фальшиві гроші, але він того не помічає. Тітка б'є його за недогляд і викидає на вулицю. Але й це його не пригноблює. Він весь під враженням новини. Біжить з цим до свого приятеля. Але той у школі. Викликав його через вікно й оповів все, що знав.
— Поїдеш зо мною? — питає.
— Куди?
— На той корабель.
— Не можу. Джонатане. Мене не пустять...
— А пам'ятаєш нашу умову? — каже Блек. Кожний з них мусить один одного послухати. Не послухає, дістане бокс.
Гораціо пригадує умову й погоджується. Йдуть. Беруть чужого човна й підвечір виїжджають на море. Гребуть по черзі. По часі знаходять корабель і по линвах видряпуються на нього. Вилізли. Обидва засапані, з обох сочиться піт. Дивуються, що корабель порожній, але побіч нього на прив'язі другий корабель. Ходять по чердаку, але нікого не бачать. Нарешті з доку вийшли люди. Хлопці сховалися. Бачать власників корабля, бачать піратів. Потім бачать, як пірати перекладають золото. Хлопців після помітили. Почали за і ми бігти. Ті пострибали в воду й поплили. За ними стріл але даремне.
По довгих зусиллях хлопці виплили на сухе й заховалися в очеретах. Що тепер? Треба сповістити про це забезпечальню Лойд у Лондоні. Але це за сто миль. Як туди дістануться
— Пішки,— сказав Блек.— Інакше ні.
Нельсон не погоджується.
— Забув умову? — знов сказав Блек.
Добре. Нельсон погоджується. Вони підуть.
На другий день Блек чекає Нельсона на умовленому місці. У нього за плечима на палиці клунок. Він готовий в дорогу. Нельсон довго не приходить. Блек терпеливо чекає, але ось і Нельсон. Він одягнений зовсім не по-дорожньому. Подає приятелеві руку й з жалем говорить:
— Небожу, Блек, з тобою. Мене віддають на службу. Буду моряком і буду воювати іспанців.
Це причина важлива. Блек жалкує, що Нельсон не може, але погоджується.
— Добре,— каже він.— Тоді я йду сам. Будь здоров!
— Але... — мнеться Нельсон.— Я порушив умову. Ти мусиш мене вдарити.
— Ні. Не можу тебе вдарити,— каже Блек.
— Мусиш! Я вимагаю! Бий! — гнівається Нельсон.
Блек легко вдаряє його в щелепи.
— Слабо! — каже Нельсон.
Після прощаються й розходяться.
З великими трудами дістався Блек до Лойду. Його там приймають, нагороджують, пояснюють, що таке Лойд.
— Наша велика країна тримається торгівлею. У всі кінці світу сягає наша торгівля. Але все то побудовано на честі й солідності,— кажуть йому там.— Тільки чесна й солідна праця дає великі наслідки. ,
Блек слухає ці засади. «Так! — вирішує він.— Я буду працювати чесно й солідно». З тим він віддається праці. Він думає, як поліпшити інформативну службу. Він винаходить перший, примітивний телеграф. Він наражується на небезпеку й висліджує таємниці ворожої Франції, що намагалась знищити потугу Англії. Він рятує від переслідувань наполеонівських гвардійців жінку великого аристократа, закохується в неї, закохує її в себе. Він закладає в Лондоні власний картель, здобуває велике майно. Він бореться з власним громадянством, що намагалося змусити міністра флоту, щоб той дав наказ воєнним кораблям охороняти торговельні кораблі.
Блек перечить цьому. Воєнний флот не сміє бути розділений. Треба з'єднати всі сили й змусити Францію залишити переслідування англійської торгівлі. Громадянство з ним не погоджується. В рішучий момент Блек пускається на обман, їде через Ла-Манш і подає фальшиву звістку: французький флот розбито. Всі приймають звістку з захопленням. Флот лишають цілим. В той час адмірал флоту скупчує всі свої морські сили, змушує французький флот до бою й розбиває його. Це сталося під Трафальгаром, І адміралом тим був ніхто інший, як колишній приятель Блека Нельсон. У тім бою Нельсон був смертельно ранений, але сила, потуга Англії врятовані назавжди. При цьому багато помогла Блекові жінка, що його кохала. У критичний час вона віддала для його картелю все своє велике майно, щоб спасти його від упадку...
Володько проковтнув цю книжку за раз. Між його вапном, цеглою, між мулярами миготів у його очах Лондон, забезпечальня, море, бої... Дужі, могутні люди... Великі пристрасті, великий спокій, великі наміри й великі наслідки.
Це все оповідає Володько Сергієві, потім Наталці. Наталка любить таке слухати. Він оповідає їй зрозуміло. Вона дивиться йому просто в рот і живцем вириває слова. Потім Володько каже:
— Ну, от... Ти бачиш, І я хочу бути таким Блеком чи таким Нельсоном. Думаєш, не можу?
— Чому? Можеш,— відповідає Наталка.
— Але я мушу звідсіль іти. Тут нема місця.
— Куди ж ти підеш?
В це питання Наталка вкладає можливо більше спокою. Але слова не виходять рівними...
— А-а! Наша країна дуже велика, Наталко. Дуже велика.— Він намагається їй пояснити, яка велика його країна. Вона не зовсім це уявляє. Вона ніколи не була далі, як у

читати