Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

не міг інакше. Ще в читальні Наталка казала:
— Я вийду під черешні...
Володько добре знає, де ті черешні. Там за городами, де починається широке, до самих Людвищ, поле. Черешні старі, широкі. Під ними довгий хвилястий пліт, під плотом молода, зелена трава. Далі поля, засіяні яриною, й межі, що біжать далеко, майже до обрію... Не можна було не йти туди, хоч Наталку проводив додому Ілько, а дома часто чекав на неї Іван з Людвищ.
І Володько, і Наталка крали своє щастя. Тільки Сергій та Мокрина знали про це. Часом Володько приходив «під черешні», сидів там довго, вдивлявся в темноту, тратив віру, що прийде, але все-таки сидів. Завжди приходила. Насторожена, трохи перелякана. Пригорталась ціла — гаряча, гнучка, тріпотлива... Часом знов Мокрина викликала її «на колодки». Тоді були вони всі разом — Володько — Наталка, Сергій — Мокрина, мов дикі птахи, зривалися й відлітали в темноту. Звідти чути було дзвінкий Мокринин сміх. Вона не боялась сміятись.
А ті, що лишались? Наталка не вміє й не може так сміятись. Вона трагічна. Коди навіть сміється — через сміх проривається щось поважне. Вона тепер ціла горить. Коли цілує, напружується, мов струна, і тремтить. Вібрації її тіла передаються на Володька. Він тоді забувається й йому здається, що земля під ним вгинається.
Додому верталися пізно.
— То нічого,— казала Наталка.— Висплюся.
— А прийдеш завтра? Прийдеш! Правда, прийдеш? Володько вертається завжди далиною. Сюдою найкраще йти. Тут не ходять люди. Свіже, передранкове повітря охолоджує його розпалене чоло... Часом заходить до криниці, сідає на цебрині, черпає долонею кришталево-чисту воду й п'є. Навкруги велика тиша. Думає про себе й Наталку. Що буде з нею? Ще кілька тижнів, ще місяць, і вона не його. Вона належатиме іншому. Як буде він без неї? Як? Любить її, не може бути без неї. Колись цього не розумів, але тим краще розуміє це тепер. А чи може з нею одружитися? Ні. Що з нею робитиме? Куди піде? Ні батько, ні мати не дозволять цього, І сам він знає, що це неможливе. Про це навіть не сміє ніхто знати. Ні Ілько, ні Ганка, ні Іван, навіть Йон. Цей ніби з презирством ставиться до жінок, але все те брехня. Він любить Наталку. Можливо, він і Володька через неї ненавидить. Він не знає, що між тими є, але знає що є щось...
І це помічають інші. Вони зустрічаються вечором у читальні. Вони разом грають. Часом вони непомітно сходяться й щось говорять. Ілько уважно слідкує за своєю сестрою... Він знає її. Може бути погано...
Ще гірше з Ганкою. Вона також ходить до читальні, але чому Володько уникає її? Чому відмовляється провести? А як проводить, чому такий байдужий і холодний? Колись того не було...
Але Ганка розумна й горда дівчина. Вона не хоче виявити своїх сумнівів. Вона тільки іноді каже:
— Володьку. Ти мене вже не любиш. Правда, ні? Ну, скажи... Це ж правда...
Що їй відповісти? Мила, добра, весела Ганка. Знає її від дитинства. Любив її. Ходив з нею прилюдно.
— Не кажи так, Ганко,— говорить він.— Не кажи так...
— Але то ж правда,— налягає вона...
— Ні.
— Можеш забожитись?
Починає говорити їй про все, що разом пережили. Згадує минуле. Як може її не любити?
Вона слухає уважно, не перебиває... Увага її аж надто велика. Так, ніби хоче вловити в тих словах все, що між ними заховане. А потім каже:
— Вірю. Ти любиш мене... Але ти мене не кохаєш. Ні, ні... Мовчи!
Після цього й сама мовчить. Він також не знає, що сказати...
— Ах! — зрезигновано перериває мовчанку Ганка...— Інакше й не могло бути...
Ці слова найбільше ранять Володька. Він спокійно, але певно каже:
— Не можу себе перемогти. Я, Ганко, інший. Не такий, як всі. Мене навіть і любити не слід...
Ганка довго мовчить. Передумує слова, що вирвались у Володька. Потім, ніби сама до себе, каже:
— Але... Володьку! Я тебе так люблю... Так люблю! Ти, може, не віриш. Але скажи мені: «Ганко! Скоч у ту річку!» Скочу! Я не знаю... Сама не знаю, що це таке... Я знаю, що ти зо мною не будеш, що ти... Ах, цього навіть не хочу висловити... Ти знайдеш собі іншу, не таку просту... Я проста і... дурна. Так.
У неї на очах з'являються дві сльозинки, відриваються й спадають. Голос її тремтить.
Після таких слів Володько ніяк не може сказати їй правду. у нього не стає відваги. Йде з певним наміром сказати, а вертається ще з більшою непевністю, ніж було до цього часу.
Тимчасом ішли проби вистави. Треба знову дозволу. Володько дуже був вдоволений, що цю справу взяв на себе пан Рона. Той найняв підводу, парадно одягнувся... їхав на високо вимощеному й застеленому килимами возі. Вернувся з добрим настроєм, повний надії.
— Дозвіл буде,— казав він урочисто.
Це всіх підбадьорило. Праця пішла ще жвавіше. На селі рух. Під вікнами читальні товпляться люди. Один Йон був завжди насуплений і невдоволений.
— Що з тобою? — витає його Володько.
Йон замість

Останні події

30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса


Партнери