
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
слідах іти. Прийшов розвідати, чи не продасть часом Рона свою землю. Охоче б з того щось купив...
Потім полягали спати.
Володько заснув не одразу. Розмова й настрій Василя піддали йому завзяття. Порішив знов іти в село й знов там працювати. Він є з роду Довбенків. А це міцні, тверді люди...
Другий день — Провідна неділя. Люди йшли на могили, правили панахиди. Потім відходили набік, розстеляли на зеленій траві білі настільники, розкладали паску, крашанки, ковбасу, драглі... Сходилися куми та свати й поминали мертвих. Після кількох чарок робилося весело. Під вечір верталися, і зо всіх боків села було чути співи.
Володько був у читальні. Справа з виставою вирішена й підписана. Бракує тільки дівчат. Надвечір Сергій сказав Володькові:
— Не хотів би часом зо мною?
— Куди?
— Побачиш.
Відділилися від хлопців і пішли просто селом. У селі повно люду. Деякі так розспівалися на проводах, що й дома не можуть утихомиритись. У Польона, що йому під Сапановом обірвало пальці, справжня гульня. Вікна відчинені, за столом повно гостей, мов на весіллі. Співають «Чарочку». Під вікнами бігають і бавляться «у цвіт» діти.
Сергій і Володько пішли далі. Сонце заховалось за обрій і там лишилось. М'яка весняна темнота оповила землю. Чисто, свіжо й тепло.
На колодах, що лежать на вигоні, сидить Мокрина. Вона загорнута в велику чорну хустку. Голова відкрита, а волосся заплетене в дві довгі чорні коси. Вона чекає на Сергія...
Ось і він, але не сам. З ним Володько.
— Це добре, що ти його привів,— сказала Мокрина.— Та дурна Наталка не дає мені спокою... Хочете її бачити? — запитала рішуче.
Для Володька це несподіванка.
— Вона не в Тетильківцях? — промовив він.
— Та де... Вже три дні тут... Вчора в дворі сіяли разом квітки... Все співає... А часом набреде на думку щось і питає: а ти пішла б до читальні? Певно, що пішла б... Чому ні, кажу. Володьку! Ви! Холєрнику! Вона у вас втріскалась по вуха... Я знаю.
Володько не знав, що відповісти. Йому було приємно це чути, але не виявив нічого назовні. Присів до Мокрини й жартома її обняв.
— Ах, Мокрино, Мокрино! Золота ви дівчина! — майже вигукнув.
— Так. Золота... Біля золота лежала... а ти, Сергію, дивись: обнімає...
— Хай. Для Володька все... Ми з ним одно. Он і місяць починає сходити. Це також для нас.
— Хочете, Володьку? Піду викличу? — запитала Мокрина... — Дивіться. Вона там... Володько знає, про кого мова.
— А вийде? — запитав непевно...
— Ха-ха-а! — голосно засміялась Мокрина. Голос у неї дзвінкий, низький, сильний. Сміх покотився долиною. Потім зірвалась з місця, кинула «чекайте» й побігла. Скоро вона зникла за річкою...
Парубки зістались самі. Мовчанку перервав Сергій.
— Як тільки Наталка погодиться — одразу за виставу... Але рішуче!
Володько думає щось інше, але відповідає:
— Так. Одразу. Тільки чи знайдуть час хлопці...
— Мусять. По вечорах... Все одно не йдуть одразу спати. Обговорювали подробиці вистави. Сходив місяць. Поволі, маєстатно. Небо прояснювалось, земля підносилась. Від дерев лягли набік довгі, невиразні тіні. В декількох місцях заблищала річка. На горі виступили з темноти й підступили ближче білі хати.
Мокрина вернулась скоро. З нею прийшла Наталка. Боса, так само у великій хустці, з відкритою головою. Була весела жива... Принесла дві квітки турецького часнику. Володько не міг її пізнати.
— Це вам принесла квітки,— казала вона.— Бігла з Мокриною й вирвала... У нас вже розцвіли. Хочете? — і подала квітки Володькові.
— Якими словами вам дякувати?
— А частець би на вас,— казала Мокрина.— Вони тут роздякувались, ніби пани. Володьку! Отак її! — Кинулась на шию Сергія, міцно пригорнулась і дзвінко, соковито поцілувала. Після зареготалась, аж луна покотила долиною.
— Не моя... Не смію. Інакше знав би, що робити,— сказав Володько.
— Не ваша. Дивись, яке моє-твоє. Ніби це мед. Розлижуть... А ми йдемо. Сергію? Йдеш? Мені ще до двора треба. Завтра бариня встане: «Макріно! Оп'ять за парнямі бєгала! Сматрі в міня!» Ха-ха-ха! Добраніч!
— Мокрино! Куди? — крикнула Наталка. Але Мокрини вже не було. Зірвалась, гукнула Сергієві «лови» й побігла в місячний туман здовж річки. Сергій також побіг за нею...
І ось вони самі. Володько й Наталка. Знов тут на тому самому місці, де були у вербну суботу... Думки пролітають, крутяться. Що сказати? Сталося це несподівано, як і все, що цікаве. Підступив до Наталки й взяв її за руку. Не вирвала, навіть не поворушила. Від цієї близькості, від хвилювання, від непевності його рука затремтіла.
Вона мовчала. Схилила трохи голову, спустила очі, яки і так в темноті не було видно, і мовчала. Та мовчанка ще поглиблювала інтимність, родила надію, а одночасно творила ледве помітну непевність. Варто тільки потягнути за руку, пригорнути і все... А як образиться? Сполохається? Втече?
Останні події
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»