
Електронна бібліотека/Проза
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
встигну, не сумнівайтеся. А потім іще й на тому світі поквитаємося.
Отак от, рішуча була жінка...
Важко сказати, з якої причини, проте відому усьому селу таємницю німцям не розкрив ніхто. Навіть Микола Щупаченко, що записався в поліцаї, мовчав. У той же час від «солдатчиної» родини усі прагнули триматися якнайдалі: якщо її все-таки схоплять, хтозна, якою мірою постраждають тi, хто спiлкувався з нею. Крім того, люди вважали, що вона ні в якому разі не мала ризикувати життям єдиного сина — краще би потихеньку прив'язала чужому дівчиську каменюку на шию та й втопила у річці, немов кошеня.
Але Варвара ні про що не шкодувала, навіть не плакала в подушку по ночах, тільки іноді мовчки сиділа на невеличкому ослончику біля печі й без жодного слова погойдувалася взад-уперед, закусивши нижню губу. А вдочерену єврейську дівчинку виховувала як свою. При німцях відновилося богослужіння, в іншому селі за дев'ять верст був храм, і Варвара швиденько охрестила Фейгу, «щоб не була ця маленька душа пропащою». Дівчинка дiстала при водохрещенні ім'я Секлета (за поняттями «солдатки», що консультувалася зі священиком, Фейга відповідала Фенi, Феня — Фьоклi, Фьокла українською — Текля чи Секлета). Так і підростала Фейга-Феня-Текля разом з Ванюшкою, наловчилася жваво лопотати по-українському без найменшого акценту, а також вивчилася усім видам сільськогосподарських робіт.
Як раптом аж у 1946-му роцi в село примчав зелений армійський «козлик», відкіля вийшов молодецький полковник при багатьох орденах, а з ним ошатна дама, здавалося, складена iз самих мережив. Виявляється, це була єдина уціліла рідня Фенi — двоюрідна бабуся з чоловіком. Ближчих не залишилось нікого, чоловіки лежали в могилах від Сталінграду до Берліну, всіх інших поглинула ненаситна утроба Бабиного Яру. З величезної єврейський мишпохи влітку сорок першого разом з оборонним заводом iз Києва евакуювалася тільки Рива Гольц iз маленькою донею, але й Рива давно вже спала вічним сном у могилі за огорожею сільського цвинтаря...
Зрозуміло, Феню забрали до міста: Варвара так і не дочекалася свого чоловіка-танкіста, так що дівчинці краще було перетворитися на онуку полковника, нiж залишатися простою селянкою. Втім, полковник не забув і «солдатку» з її рідним сином, зумів витягти їх у місто — і добре, тому що незабаром по селах прокотився післявоєнний, третій за рахунком голодомор. Варвара ж прилаштувалася у полковницькій родині хатньою робітницею, Ванюшка вчився у міській школі, потім у ДПТУ, вiдслужив у армії, пішов на завод.
І все б добре, якби на скромній вечірці, присвяченiй поверненню Івана з армії, старшокласниця Феня не втрiскалась у нього по вуха! Після тривалої розлуки і він подивився на названу сестричку Теклю очима дозрілого чоловіка і знайшов, що вона справдi розквiтла і якщо не зважати на легкий горбочок на носі, стала справжнiсiнькою красунею. Втім, горбатий ніс анiскiлечки не псував прекрасного дівочого обличчя, навіть навпаки — надавав йому нез'ясованої принадностi...
Коротше, їхнє почуття швидко стало взаємним. Ще пару років молоді люди ретельно таїлися від оточуючих: чекали, доки Феня закінчить школу і вступить на перший курс нещодавно відкритого Інституту народного господарства. Отут вони й заявили: усе, подаємо заяву до ЗАГСу, весілля через три місяці. Усі були в шоку. Двоюрідна бабуся, дружина полковника билася в істерицi й волала, що Іван вдарив її кинджалом просто в серце, що вона давно про все підозрювала, але не хотіла вірити, що порядна дівчина з порядної єврейської родини наважиться вийти заміж за гоя... (Хоча це, звiсно, дурниця, ні про що вона не підозрювала, оскiльки Фенечка багато років росла поруч iз Ванечкою в якостi сестри — яким підозрам тут було місце?!)
Полковник тужливо мовчав. Здається, у глибині души він навіть співчував молодим, і якби усе залежало тільки від нього, так би самими жіночими криками й обійшлося. Але тут, через брак ближніх, у справу втрутилися далекі родичі й одностайно заявили, що в усьому винна «солдатка» Варвара, що самовільно, без будь-чиєї згоди окрестила єврейське дівчатко. І взагалі, рятуватися від безсумнiвної загибелі в українській родині — одна справа, але виходити заміж за українця, змінювати шляхетне прізвище Гольц на Проценко і народжувати дiтей-напiвкровок — зовсім інша. Усьому ж є межа!..
Коротше, розгорівся неабиякий сімейний скандал, в результаті якого розлючена Феня блиснула величезними волошковими очима, тупнула ніжкою і разом з майбутньою свекрухою пішла жити на квартиру до майбутнього чоловіка — добре, що завод виділив Іванові восьмиметрову кімнатку у комуналцi. Ніхто їх не проводжав, ніхто не сказав доброго слова на прощання. Тільки похмурий полковник без зайвих слів поманив Івана до свого домашнього кабінету, витягнув із шафи солдатську флягу, хлюпнув у двi невеличкі кружки найчистішого спирту і мовив, цокнувшись: «Тримайся, хлопче».
Таку от історію почув я від батька тiєї ночi…
6
Потім народився я. Потім померла бабуся Варя — щось там у неї із серцем сталося,
Останні події
- 30.03.2025|10:014 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
- 30.03.2025|09:50У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
- 20.03.2025|10:47В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
- 20.03.2025|10:25Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
- 20.03.2025|10:21100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
- 20.03.2025|10:19Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?
- 20.03.2025|10:06«Вівальді»: одна з двадцяти найкрасивіших книжок всіх часів відкриває нову серію для дітей та їхніх батьків від Видавництва «Основи»
- 13.03.2025|13:31У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
- 13.03.2025|13:27Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
- 11.03.2025|11:35Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку