Завантажити

Світлiй пам'яті Ганни
Андріївни Прокопенко
ПРИСВЯЧУЮ…
1
А ви знаєте, чому я такий веселий? Вiрно, тому що нетверезий! Можна навіть сказати, п'яний, але це як подивитися...
А от чому п'яний? А-а-а, от у тiм-то й рiч!..
А рiч якраз у тому, що договір ми з «Альянсом» таки уклали! І ніхто ж не вірив, що їхній генеральний папера підпише: маржу приблизно прикинути — це що за рiг сходити, а при таких-то ризиках... Коротше, нашому директору в обидва вуха свистіли: «Не підпишуть — не сподівайтеся!» А він, немов за натяком звище, р-раз — і мене до складу делегації відрядив. І фактично я йому договір з «Альянсом» забезпечив. Усій фірмі на заздрість! У блакитненькiй течцi iз золотими тасьмочками — майже як Ося Бендер! От і влаштував директор пиятику на радощях...
А усе через що, я вас питаю? Договір через що «Альянс» підписав, тобто? Ну, маржа, ризики — відмовити б, ясна рiч. І бачив я вже, і всі наші бачили, що їхній «генерал» не тільки чоло хусточкою промокнув, але й ніс наморщив, немовби гнилу капусту унюхав. Як раптом до високого «генеральського» вуха схиляється його помічник, шепотить щось, і той, усупереч всякому етикету тицьнувши відстовбурченим пальцем мені в груди, запитує з цілковитою безтактністю:
— Пане Проценко, ви що, єврей?
І свердлить мене пронизливими своїми очищами, що навіть з-під чорних окулярів так і блищать. Бiс його знає, як поводитися у такій ідіотській ситуації! З одного боку, це не посиденьки у мами Фенi, а цілком офіційні переговори. З іншого ж видно, що генеральний директор «Альянсу» — не просто грубий мужик, а до того ж тертий життям калач. Але з третьої, подібна заява на ділових переговорах — звiсно ж, нахабство несусвітне...
Усі наші розгубилися, тільки мені кров у голову вдарила, я і відповідаю, ледь стримуючись:
— Так, галахiчний єврей. По мамі, тобто. А що, вас ця обставина не влаштовує?..
Напевно, у моєму голосі було щось таке, від чого в наших очі повільно полізли на лоба. Либонь, вони подумали, що я зараз стрибну через стіл й увiп'юся зубами в «генеральську» горлянку... Iдiоти! Не став би я рукоприкладством займатися — дурень я, чи що? — а просто плюнув би прямо на розкладені документи, повернувся і пішов би геть.
Але у цю мить очі-буравчики високоповажного хама згасли i стали нерозрізнимими за темними скельцями окулярів, й ледь помітно посміхнувшись, генеральний директор «Альянсу» витяг iз нагрудної кишені старомодну ручку iз золотим пером, поставив витiюватi закарлючки в усіх примiрниках договору, а потім прокоментував:
— Нi, що ви, саме навпаки — дуже навіть влаштовує. Якщо в наших шановних партнерів начальник відділу постачання — єврей, то усе гаразд, ризики можна ігнорувати.
Побачивши підписи, наші умить розслабилися, зате напружилися і зашуміли «альянсники».
— А ви впевнені, що він зуміє забезпечити постачання? Йому ж Росія за дві секунди кисень перекриє!.. — вавакнув один з них. Але «генерал» виглядав непохитним і рiшучим:
— Нічого, викрутиться. Євреї — це тобі не наші. Не нагрiють.
— Нема проблем, — сказав я, також потихеньку відходячи від стресу, — якщо Росія відмовиться від своїх зобов'язань, ми звернемося до Вірменії.
— О! Дiло кажеш!.. — клацнув пальцями дружній тепер «генерал». Зате шеф зиркнув на мене з докором: мовляв, з чого б це «друзям» комерційні таємниці видавати?! Хоча це він зовсім дарма: про Вірменію я просто так сказав, для чужих вух, насправді ж мав намір у разі потреби задіяти прибалтійські контакти. Але справжнє джерело постачань — це вже мої робочi подробиці. Головне ж у тім, що всупереч усім прогнозам «Альянс» таки договір підписав! Непоганий кавалок хліба рокiв так на три...
А там подивимося...
А там, можливо, на картоплю з тюлькою пересядемо, як у далекому дитинстві. Чи навпаки — на омарів і перепелиць із трюфелями. Пан — чи пропав, коротше кажучи...
Що ж стосується дня сьогоднішнього, то я маю повне право бути нетверезим — і навіть п'яним! — на цілковито законній підставі.
Тому що якби не «п'ята графа» моєї мамеле, не бачити б нам сьогодні договору!..

2
«П'ята графа»... М-м-м-да-а-а...
Коли ж це питання уперше загострилося у моєму житті?
Аж ніяк не на сьогоднішніх переговорах, ясна рiч. Незважаючи на зовнішню несподіванку, тут я готовий був відповідати по повній програмі, оскiльки давно вже обзавівся відповідними твердими переконаннями. А крім того, в українських паспортах тепер немає графи «Національність». І нарешті, у той ще, у радянський паспорт мене записали по батьковi — українцем. Iнакше була б дивина: прiзвище — Проценко, по батьковi — Iванович, а нацiональнiсть — єврей…
Це було і не на менеджерських курсах, коли довкола мене почала увиватися худосочна веснянкувата особа у величезних окулярах на ім'я Лiля, у рудій голові якої, виявляється, засів диявольський план: угледіти серед курсистів єврея (нехай навіть галахiчного) і створити з ним міцну єврейську родину. А якщо навiть її обранець одружений, це анiчогiсiнько не означає: відбити, і край! Коротше, не Лiля то

читати