Завантажити

1 вересня. Петро Улянович Чекмарьов.

Новий місяць почався новим дуже приємним знайомством. Півгодини перед підняттям котвиці зявилась до капітанської каюти та мого тимчасового житла людина з негарним, але привабливо-симпатичним обличчям. Промовивши монотонно: "Петро Улянович Чекмарьов", він сказав із надхненням: — "Марія Григорівна Солонина, незнайома вам ваша мила землячка й поклонниця, доручила мені передати вам свій сердечний сестрин поцілунок та привітати вас із пожаданою свободою". І тут таки назнаменував мою лисину двома важенними поцілунками: одним за землячку, а другим — за себе та за саратівську братію. Довго я не міг опамятатись від цього несподіваного щастя, а опамятавшись, я витяг із своєї вбогої комори якусь пісеньку та попросив свого нового приятеля передати цю лепту моїй милій сердечній землянці. Незабаром почали підіймати котвицю, і ми розпрощались, давши один одному слово побачитися тої зими в Петербурзі.

2 [вересня].

Пятнадцать лтъ не измнили насъ,

Я прежній Сашка все, ты также все Тарасъ.

Олександер Сапожніков.

Сьогодні в 7 годині ранку випадково зібрались ми в капітанській каюті і слово за словом від буденної розмови перейшли до сучасної літератури та поезії. Після недовгої гутірки я запропонував О. О. Сапожнікову прочитати "Собачій пиръ" (із Барбє) Бєнєдіктова, і він по-мистецькому його прочитав. Прочитавши переклад, прочитали ориґінал і одноголосно вирішили, що переклад вищий за ориґінал. Бенедіктов, співець кучерів і такої всячини, не перекладає, а відтворює Барбє. Незбагненно! Невже від смерти цього, за висловом Іскандера, величезного нашого Тормаза, поети воскресли, оновились? Іншої причини я не знаю. З приводу "Собачьяго пира" наш добрий, милий капітан Володимир Василєвич Кішкін витягнув із свого заповідного портфеля цього самого Бєнєдіктова "Входъ воспрещается". І з почуттям поклонника рідної оновленої поезії прочитав нам, уважним слухачам. Потім прочитав його ж таки "На Новый 1857 Годъ". Я дивувався й не вірив тому, що чув. Багато ще дечого пружно-свіжого, живого прочитав наш милий капітан. Але я всю свою увагу та подив зосередив на Бєнєдіктові, а решту ледве слухав.

Отже, в нас сьогодні із звичайної гутірки вийшов надзвичайно ефектовний літературний ранок. Приємно було б повторювати таку імпровізацію. Наприкінці цих поетичних сходин О. О. Сапожніков запалився надхненням і написав двохстишшя — ґраціозне і по-братерському щире.

Вночі проти міста Волзьке (місце центральної контори дому Сапожнікових) пароплав на кілька годин спинився. О. О. зійшов на берег і незабаром вернувся на пароплав із своїм головним управителем Тихоном Зиновієвичем піфановим. Білий з чорними бровами, свіжий і на диво гарний дідусь із прекрасними манєрами, що й тіні не нагадували російського купця. Він мені живо нагадав своїм чепурним виглядом мого дядька Шевченка-Гриня.

3 [вересня]. Не забувайте люблячого Вас І. Явленського.

Їв, пив, спав. Уві сні бачив Орську кріпость і корпусного єфрейтора Обручева. Я так перелякався цього мерзенного єфрейтора, що з ляку прокинувся й довго не міг очуматись од такого паскудного сну.

4 [вересня]. Цілу ніч пароплав вантажили дровами проти міста Хвалинського. Це єдина місцевість на березі Волги, що нагадує стару назву Каспійського моря. Надранок, як підняли котвицю, зібрались ми в каюті нашого доброго капітана, і після коротенької прелюдії знову склався в нас літературно-поетичний ранок. Послужливий Володимир Василєвич прочитав нам із свого заповідного портфеля кілька животрепетних віршів невідомих авторів і між іншим "Кающуюся Россію" Хомякова. Цей глибоко-сумний вірш я записав до свого журналу на память про наші ранішні бесіди на пароплаві "Князь Пожарскій".

КАЮЩАЯСЯ РОССІЯ.

Не уклони сердце твое въ словесах лукавствія

неищевати [вины] о грсхъ твоих.

Тебя призвалъ на брань святую,

Тебя Господь нашъ полюбилъ,

Теб далъ силу роковую,

Да сокрушишь ты волю злую

Слпыхъ, безумныхъ, буйныхъ силъ.

Вставай, страна моя родная!

За бротьевъ! Богъ тебя зоветъ

Чрезъ волны гнвнаго Дуная -

Туда, гд, землю огибая,

Шумятъ струи эгейскихъ водъ.

Но помни, быть орудьемъ Бога

Земнымъ созданьямъ тяжело;

Своихъ рабовъ Онъ судитъ строго,

А на тебя, увы! какъ много

Грховъ ужасныхъ налегло!

Въ судахъ черна неправдой черной

И игомъ рабства клеймена,

Безбожной лести, лжи тлетворной,

И лни мертвой и позорной,

И всякой мерзости полна.

И, недостойная избранья,

Ты избрана! Скорй омой

Себя водою покаянья,

Да громъ двойного наказанья

Не грянетъ надъ твоей главой!

Съ душой колнопреклоненной,

Съ главой, лежащею въ пыли,

Молись молитвою смиренной

И раны совести растлнной

Елеемъ плача исцли!

И встань потомъ, врна призванью,

И бросься въ пылъ кровавыхъ счъ!

Борись за братьевъ крпкой бранью,

Держи стягъ Божій крпкой дланью.

Рази мечомъ — то Божій мечъ!

А. Хомяковъ.

5 [вересня]. Береги Волги все більш і більш змінюються та набирають одпоманітности й суворости.

читати