Завантажити

задоволення. Помітивши це філантропійне почуття в дідича тверської ґубернії, я вважав за зайве здіймати з дідичем розмову про таку слизьку для нього справу. І, не поділивши захвату, що його збудила ця велика новина, я загорнувся в свій чапан і заснув сном праведного.

У 6-ій годині ввечері приходив до капітана нашого якийсь гер Ренненкампф, аґент компанії фірми "Меркурій", гидка, льокайсько-німецька фізіономія і нічого більше; та між іншим, ця двірська, льокайська фізіономія належить статському совітникові й голові якоїсь "палати", трохи чи не "казенної"!

10 [вересня]. Мій чудовий вчорашній проєкт, що вдався наполовину, сьогодні (і то вже, слава Богу, тілько ввечері) удався й удався до найменших подробиць, з болем голови та іншою такою всячиною.

11 [вересня](1).

12[вересня]. Погода — препогана. "Князь Пожарскій" і "Сусанинъ" закотвичилися на ніч у Спаському затоні. Це зимівля для пароплавів компанії "Меркурій". Тут побудовані майстерні, кватирі для капітанів, помешкання для майстрів, школа й шинок. Місцевість прекрасна, оточена молодими дубовими гаями; і хоч стоїть холодна погода, в гаях збереглася свіжа зелень і деякі квіти, з яких я назбирав маленьку китицю, і, як справжній Тірсіс-Посошков, підніс її наймилішій баронесі Медем, одній із пасажирок "Князя Пожарскаго", жінці одного з капітанів Меркуріївської компанії. Мила, приваблива жінка.

Ранок ясний, з морозом до 5 ступнів. Коло полудня погода, як і вчора, перемінилась: почав падати дощ із снігом. "Князь Пожарскій" щасливо пройшов Красновидівську переміль і в одинадцятій годині ввечері закотвичився за десять верстов од Казані.

13 [вересня].

Казань-городокъ -

Москвы уголокъ.

Цю приповідку чув я вперше в 1847 році на поштовій станції в Сімбірській ґубернії, коли мене фельдєґер віз до Оренбурґу. Якийсь годований сімбірський степовик, описуючи моєму поводиреві величну красу міста Казані, закінчив свій опис цією влучною приповідкою. Сьогодні вранці побачив я здалека Казань, і давно почута приповідка сама собою пригадалась, і я її мимоволі повторив. Ледве пароплав закотвичився, вискочив я на берег, примостився за "четвертака" в татарському візочку й подався до міста. Як здалека, так і зблизька, і всередині Казань надзвичайно живо нагадує собою куточок Москви, починаючи від церков і дзвіниць аж до "сайок" і калачів, — скрізь на кожному кроці бачиш вплив білокаменної Москви. Навіть вежа Сумбеки, безсумнівний памятник часів татарських, видалась мені рідною сестрою Сухаревої вежі. Велика вулиця (звичайно, Московська), що веде до Кремлю, скидається на Невський проспект своєю претенсійністю та деревяним бруком. На початку цієї вулиці стоїть будинок університету, оздоблений трьома ґрандіозними іонійськими портиками. Шкода, що перед цією прекрасною будівлею бракує майдану; вона б багато виграла, монумент співця Катерини не лишався б у дворі в мініятюрному садочку, і на нього не дивилася б меланхолійно руда корова.

Намилувавшись, укупі з рудою коровою, монументом сплітача урочистих од та інших мерзенних лестощів, я, проходячи через двір, зустрів студента з добре таки синім підборіддям, а тому й зміркував, що він не новак у тутешній авдиторії. Тому я й запитав його, чи не памятає він Посяди й Андрузького, переведених 1847 року з київського університету до казанського. Він сказав, що не памятає, і порадив мені звернутися до старого сторожа Іґнатєва. Я ввічливо подякував йому за науку, але, не вважаючи за потрібне скористати з цієї милої науки, вийшов на вулицю. Вийшовши на вулицю, я почув глухий туркіт барабану й побачив густу юрбу, що провожала на страту злочинця. Щоб не зустрінути цієї огидливої процесії, я звернув у провулок і побачив серед тих, що бігли дивитись на цю процесію, молоду дівчину з катеринкою за плечима й обірваного хлопчика з тамбурином у руках. Мені стало не сумно, а якось особливо погано, і я знов узяв за "четвертака" татарсьний візочок і вернувся на пароплав.

Вертаючись на пароплав, я побачив праворуч од дороги памятник, поставлений на кістках убитих підчас здобуття Казані царем Іваном Лютим. Ця зрізана піраміда з портиками поставлена нібито на тому місці, де стояло шатро лютого царя. Сумний памятник!

14 [вересня]. Приймаючи новий вантаж, пароплав наш простояв при казанському березі до 11 години ранку. Користуючись цим рідким випадком та, хоч і похмурою, але не мокрою погодою, я вийшов на берег і зробив два нариси: загальний вид Казані та вид на Волгу проти Казані й села Услон. Вертаючись на пароплав, купив я в гарненької перекупки соленого вареного ляща і, прийшовши на пароплав, справив собі справжній плєбейський бенкет. Крім ляща й новопетровської шинки, закінчив я свій бенкет головкою часнику з житнім хлібом і засмердів не тілько капітанську світлицю, але й усього "Князя Пожарскаго". Сопутники мої тікали від мене, як чорт від ладану. Одна тілько мила господиня та предобра її матуся Катерина Никифорівна Козаченкова признали, що часник хоч і смердить, та не так нестерпно, щоб при зустрічі зо мною конче треба було

читати