Електронна бібліотека/Щоденники

чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »

біля Балахни. Ледве встиг видряпатися на купу колод та глянути на цю родительку численних мальовничих "расшивъ", інспекція скінчилась, і я пішов до "Лоцмана".

З оповідань я довідався, що Балахна одна з головних корабелень на берегах Волги, — те саме, що на Оці Дєдново, де голяндські майстри будували перший російський корабель "Орелъ". У десятій годині вернулися до Нижнього, пообідали, чи пак повечеряли, та розійшлися спати.

25 [вересня]. Ранок був хоч і похмурий, але принаймні без вітру й дощу. Скориставшись цією безбарвною погодою, я з ґаночка моєї кватирі зрисував верх церкви св. Юрія. Хоч щось, та робив.

26 [вересня]. Знов дощ, знов сльота. Справді безвихідне становище. Старовинні нижнєгородські церкви мене просто зачарували. Вони такі милі, так гармонійно мережані, а гидка погода не дає мені їх рисувати. Одначе, я сьогодні обдурив уперту погоду. Рано вранці пішов до трахтиру, загадав собі чаю й нарисував з вікна Благовіщенський собор. Найстаріша в Нижньому церква. Треба буде довідатись про час її збудування. Але від кого? До пяних, патлатих ... не хочеться мені звертатись; а більше — нема до кого. Нижній Новгород — з кожного погляду цікаве місто, та не має дрюкованого провідника. Дико! по-татарському дико!

27 [вересня]. Проходячи повз церкву святого Юрія та побачивши, що двері церкви відчинені, я ввійшов до притвору і, жахнувшись, спинився. Мене вразила якась бридка потвора, нарисована на трьохаршинній круглій дошці. Спочатку я подумав, що це індійський Ману або Вішну заблукав до християнської божниці поласувати ладаном та оливою. Я хотів увійти до самої церкви, коли двері розчинилися, і вийшла пишно й чепуристо вбрана, вже не цілком свіжа пані і, обернувшись до намальованої потвори, тричі побожно й кокетно перехристилась і вийшла. Лицемірка! Ідолопоклонниця! І напевне повія. Та хіба вона одна? Мільйони на неї схожих, безглуздих, з покаліченою душею ідолопоклонниць. Де ж християнки? Де християни? Де безплотна ідея добра й чистоти? ... Мені не стало духу перехриститися й увійти до церкви; з притвору я вийшов на вулицю, і очам моїм показалася на темному тлі широкої луки блискуча, ґраціозно-звивчаста красуня-Волга. Я вільно зідхнув, мимоволі перехристився та пішов додому.

28 [вересня]. Нарисував портрет мамзель Анхен Шауббе, ґувернантки Брилкінів; це дуже мила молода німочка, жива, наївна, справжній хлопчик у спідничці.

Прочитав комедію Островського "Доходное мсто". Не сподобалась. Багато зайвого, що нічого не висловлює. І взагалі — незграбно; особливо ненатуральні жінки. Незабаром її будуть виставляти на тутешній сцені. Треба буде подивитись.

Надвечір кликала мене чогось поліція, але я не пішов.

29 [вересня]. Сонце сьогодні зійшло ясно, весело. Я пішов до Кремлю й почав рисувати соборну дзвіницю, але руки так змерзли, заклякли, що я ледве міг зробити загальний контур. Користуючись усмішкою осіннього дня, я після сніданку пішов до Печерського манастиря з наміром нарисувати цю мальовничу оселю. Вибрав пункт. Приліг відпочити і задрімав під теплим, пестливим промінням сонця та так міцно задрімав, що прокинувся вже перед заходом сонця. Вертаючись додому повз Ґеорґіївський публічний сад, я завернув у сад і зустрів багато публіки, що там прохожувалась, — обох статей і всякого віку. Серед жінок, як на вибір, не зустрів ні одної не те що красуні чи гарненької, а навіть і такої собі не зустрів. Погані та, здається, здебільшого старі панни. Бідні старі панни!

30 [вересня]. Дожидаючи непроханого гостя — п. поліціймейстра, я запропонував сеанс моєму доброму господареві Павлові Абрамовичу Овсянникову. Портрет був закінчений до другої години досить вдало, а п. Лапа (так він прозивається) до нас не завітав. Погода чудова. Я вийшов на бульвар. Серед іншої публіки я зустрів на бульварі дітей — три дівчинки та хлопчика. Гарнесенькі і жваві діти. Їх одяг здався мені і дивний, і мізерний. На дівчатках були якісь коротесенькі легенькі діряві мантильхи дворянсько-німецького крою, рученята голі, ноги майже босі. На хлопчику вовняний сірий бриль з пером, така сама, що й на дівчатках, мантилька, а черевики ще гірші. Взагалі вони мені здались подібні до трупи дітей-комедіянтів. Я дійшов з ними до цукерні, купив їм за коповика солодких пиріжків і познайомився. Зовуть їх: Катя (найжвавіша), Надя й Дуня, а хлопчика — Саня. Вони — діти якогось Арбєнєва, театрольного музики. Отже, я не дуже помилився. Прощаючись, вони запросили мене до себе в гостину, і я, звичайно, обіцяв прийти.

Розпрощавшись із дітьми, я згадав Олексія Панфиловича Панова, кріпака-Паґаніні з "Князя Пожарскаго". Він зимує в Нижньому і мешкає десь напроти архиєрейського дому. З Ґеорґіївського набережжя пішов я до архиєрейського дому, щоб знайти помешкання й одвідати мого улюбленого віртуоза. Одначе, помешкання віртуоза я не знайшов, а по дорозі зайшов до архиєрейського саду. Це — здебільшого липовий, огорожений деревяним парканом гай, а серед нього пишається величезний трьохповерховий будинок, наче казарма (архиєрейська "келія").

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »

Останні події

30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
20.03.2025|10:47
В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
20.03.2025|10:25
Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
20.03.2025|10:21
100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
20.03.2025|10:19
Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?
20.03.2025|10:06
«Вівальді»: одна з двадцяти найкрасивіших книжок всіх часів відкриває нову серію для дітей та їхніх батьків від Видавництва «Основи»
13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку


Партнери