Завантажити

свтъ].

Гордитесь, русскіе, быть царскими рабами,

Законъ вашъ — мысль моя!

Отечество вамъ — флагъ надъ гордыми дворцами,

Россія — это я".

Мы долго врили: въ грязи восточной лни

И мелкой суеты

Покорно цаловалъ рядъ русскихъ поколній

Прахъ царственной пяты.

Бездйствіе ума надъ нами тяготло.

За грудами бумагъ,

За перепискою мы забывали дло;

Въ присутственныхъ мстахъ

Въ защиту воровства, въ защиту нераднья

Мы ставили законъ;

Подъ буквою скрывались преступленья,

Но пунктъ былъ соблюденъ;

Своимъ директорамъ, министрамъ мы служили,

Россію позабывъ,

Предъ ними ползали, чиновъ у нихъ просили,

Крестовъ наперерывъ;

И стало воровство намъ дломъ обыденнымъ,

Кто могъ схватить — тотъ бралъ,

И тотъ межъ нами былъ всхъ боле почтенный,

Кто боле укралъ.

Разводъ опредлялъ познанье генерала,

Глупъ онъ, [или] уменъ,

Церемоніальный маршъ и выправка ршала,

Чего достоинъ онъ.

Бригадный командиръ быль лучшій губернаторъ,

[Искуснйшій стратегъ,]

Отличный инженеръ, правдивйшій сенаторъ,

Честнйшій человкъ.

Начальникъ низшій, права не признавая,

Былъ деспотъ, полубогъ;

Безсмысленный сатрапъ былъ царскій бичъ для края,

Губилъ, вредилъ, гд могъ.

Сталъ конюхъ цензоромъ, шутъ царскій адмираломъ,

Клейнмихель графомъ сталъ!

Россія отдана въ аренду обираламъ...

Что жъ русскій? Русскій спалъ...

Кряхтя, несъ мужичокъ, какъ прежде, господину

Праддовскій оброкъ;

Кряхтя, помщикъ несъ вторую половину

Имнія въ залогъ.

Кряхтя, попрежнему дань русскіе платили

Подъячимъ и властямъ,

Качали головой, шептались, говорили,

Что зто стыдъ и срамъ,

Что правды нтъ въ суд, что тратятъ милліоны,

— Россіи кровь и потъ —

На путешествія, кіоски, павильоны,

Что плохо все идетъ.

Потомъ за ералашъ садились по полтин,

Косясь по сторонамъ;

Рашели хлопали, бранили Фреццолини,

Лорнировали дамъ

И низко кланялись продажному вельмож

[И грызлись за чины,

И спали, жизнь свою заботой не тревожа,]

Отечества сыны!

Иль удалялись въ глушь праддовскихъ имній

Въ бездйствіи жирть,

Мечтать о пирог, бесдовать о сн,

Животнымъ умереть.

А если кто-нибудь средь общей летаргіи,

Мечтою увлеченъ,

Ихъ призывалъ на брань за правду и Россію,

Какъ былъ бднякъ смшонъ!

Какъ ловко надъ его безумьемъ издвался

Чиновный фарисей,

Какъ быстро отъ него, блдня, отрекался

Вчерашній кругъ друзей!

И подъ анафемой абщественнаго мннья,

Средь смрада рудниковъ

Онъ узнавалъ, что грхъ прервать оцпеннье,

Тяжелый сонъ рабовъ;

И онъ былъ позабытъ; порой лишь о безумц

Шептали здсь и тамъ:

"Быть можетъ, онъ и правъ... да, жалко вольнодумца,

Но что за дло намъ?".

Спасибі Іванові Никифоровичу Явленському за те, що він одмовився від сніданку й допоміг мені скінчити чудову прелюдію до чудового вірша, який я, коли Бог поможе, перепишу завтра.

19 [вересня].

Не хвалися, идучи на рать,

А хвалися, идучи съ рати.

Учора ввечері подорожники й подорожниці заграли по останній пульці преферансу в кают-компанії "Князя Пожарскаго". Розрахувалися й розплатилися до шага за всі пульки, заграні підчас рейсу, себто від 22 серпня. Покінчивши цю справу, сіли за вечерю, зготовлену з останньої провізії. Повечеряли, звичайно, востаннє в кают-компанії. Випили останній херес, мадеру і, здається, шампанське. Склали проєкт завтрішнього обіду в Нижному Новгороді й розійшлися спати. Добре! На світанку "Князь Пожарскій" підняв котвицю, свиснув, пирснув і весело залопотів своїми величезними колесами. Добре! Береги швидко змінюють свої контури. Пролітаємо ми повз мальовничо положене село Зімєнку дідича Дадянова, що вславилось такою подією: минулого літа, коли достигло жито і пшениця, мужиків вигнали жати, а вони, щоб одразу спекатись панщини, підпалили збіжжя з усіх боків під сприятливий вітер. Шкода, що ярина не поспіла, а то б і з нею заразом покінчили. Радісна подія! Так ось летимо ми щодуху повз те славне село, аж гульк! ліве колесо перестало вертітись, і "Князь Пожарскій" дельфін обернувся в черепаху. "Що сталось?" — загомоніли всі нараз. "Шатун тріснув!" — гукнув у відповідь самотній голос машиніста. Я зміркував, що перед вечором ми не будемо в Нижньому Новгороді, чи то пак до вечора не будемо обідати. Зміркувавши таке, я пішов до капітанської світлиці, випив добру шклянку цитринівки, закусив решткою новопетровської шинки, взяв якусь ґазету, ліг та й заснув собі з Богом. Прокидаюсь, а наш "Князь Пожарскій" стоїть собі, теж із Богом, на Телячому Броді. Собачий Брід якось переліз, а Телячий не під силу було. Що робити? "Павзитися", себто перевантажуватись. Павза ця тягнеться й досі, себто до першої години вночі. А подорожники й подорожниці розважаються на тще серце в розгардіяша, дожидаючи нижнєгородського обіду.

20 [вересня]. Павза протяглася за північ. На світанку "Князь Пожарскій" підняв котвицю, і, як підстрілений орел, залопотів своїм одиноким колесом. Зійшло сонце й освітило чарівні околиці

читати