Завантажити

Збилися до каміна, як циганчата.
Цілий день бігав Мишко з хлопцями, як свій; носив казаном воду од криниці, лагодив двері, підмітав, гомонів, сміявся. Стемніло - зажурився. Стоїть самотній коло вікна, смутно дивиться на темні вікна, мне свою брудну благеньку будьонівку із зіркою.
А вітер: гу-гу-гу! за вікнами, аж мурашки поза спиною...
За гомоном про його було забули, далі хтось побачив:
- Гляньте, Мишко і досі в нас!
- Мишко! Як же ти додому підеш? Чуєш, що то надворі? Там десь, певне, твій папа та мама скрізь бігають та шукають тебе.
Мишко низько схилив голову. Один - ближче до його, придивився: котяться дві сльозини в Мишка, як той горох, по лицю.
- Еге-ге! Та він, сукин син, чи не голодающий! Мишко затулився драним рукавом і гірко заплакав:
- Я без-при-тульний...
Всі од каміна, обступили, дивляться:
- От тобі й папаша з мамашею!
- От тобі й каша з молоком, і чай у накладку з булкою.
Старші суворо до його:
- Чому ти зразу не казав цього, нащо брехав? Мишко витер до сухого очі полою, насунув свою будьонівку на голову, важко зітхнув, мовчки пішов до дверей. Стало жаль:
- Куди ж ти, Мишко, ми ж тебе не виганяємо! Зажди...
- Що ж його робити?.. - Почали щось між собою шепотіти.
Хтось із дівчат голосно запротестував:
- Хто його знає, що воно за хлопець, може, обікраде вночі, як той босяк Володькін, та й утече. Один спалахнув:
- Та яке ти маєш право так на його казати? Ти докажеш?
Галя спохватилась:
- Та я ж не на його, я так тільки...
- "Так тільки"... "босяк"... А ми хто такі? Хіба ж ми не такі, як і він?
- Та я ж не на його казала, чого ти причепився?
У того вже загорівся якийсь жаль:
- "Босяк"... Та, може, він кращий за нас усіх у мільйон разів! Може, він артист-музикант буде! Розумієш ти, голова? Може, з його якась Моцарта вийде пролетарська? От що!.. Товариші! На раду!
На раду. зібралися старші. В спальні, в темному кутку. Малеча - на варті. Радили на диво тихо, діловито й коротко. Вирішили - днів з скілька передержать Мишка потайки в будинку; далі, коли трохи покращає стан, улучити нагідний момент і всією бурсою прохати Параску Калістратовну прийнять хлопця до гурту. Сподівалися, що буде як і раніш бувало, - покричить, посердиться, а далі заплаче й прийме. Вони вже добре знають її, реву.
- Ну, Мишко, тепер катай під ліжко, бо швидко, мабуть, вернеться наша плаксуха з міста.
Недовго вагаючись, Мишко тільки захурчав, куди показали. Далі вистромив голову, моргає весело, бадьоро:
- Товариші, пошамать би чого-небудь трошки!
- Нема ж, Мишко, нічогісінько, може, чого завідуюча привезе на вечерю, тоді принесемо.
Мишко:
- Мені що-небудь, аби не нудило. От, скажемо, у казані, я бачив, - дві кістки лежать.
Дівчата назбирали, принесли пелену кісток, принесли якесь шмаття:
- Ось тобі, Мишко, барахло - замотайся гарненько в його, бо холодно буде. Коли чого буде треба - гукни. Сам не вилазь.
- Товариші, коти з спальні: здається, шумить-гримить наша Параска!..
 
Висока, огрядна, в мужичих чоботях, голос, як труба, іде, як буря...
Зранку гасала по установах, змагалася, прохала, сварилась, аж схрипла. Приперла на плечах пудів зо два борошна і трохи пшона. Прийшла, мотається сюди-туди, забула, що вже дома, не говорить - кричить: не дурно, видно, досталося те борошно.
- Семенові промивали ногу? Валі міряли температуру? Та чому сміття не винесено? Вікно хто розбив? А книжка чого ото під столом? Староста! Староста!
Влетіла в спальню, світить каганцем:
- О, я так і знала: ліжка не заслані, кімната не провітрена, бруд, сморід... Черговий!
Спинилась посередині, дослухається. Далі люто:
- Черговий! Черговий! Скільки разів я казала, щоб не пускали собак у помешкання! Хто черговий? Вбігає черговий.
- Вижени мені зараз собаку, і щоб було це в останній раз.
- Якого собаку? Тут собак немає у нас.
- Не базікай - роби, що велю! "Тут собак немає", - а ото ж хто кістку під ліжком гризе? Черговий прикусив язика, почухав голову. Далі певніше:
- Та то вам, мабуть, почулось.
"Собака" якась була розумна - замовкла.
Один по одному - на допомогу черговому збігся гурт:
- То почулось! Почулося! То, може, так що...
- Та то, мабуть, пацюк! - догадався хтось. Всі в один голос:
- Так і є! Пацюк! Учора Андрій убив одного черевиком. Здорового-здорового!
Дивиться на дітей, віри не діймає: чогось поблискують тривожно очі.
- Хм...
Далі рішуче:
- А на лиш каганця, посвіти мені.
Нагнулась - до одного ліжка, до другого. Далі повертає суворе лице до дітей:
- Сором! А оце що лежить під ліжком? Візьми щітку, зараз мені вижени!
Змовкли. До чергового:
- Ну, кому я кажу?
Черговий не взяв щітки, нагнувся до ліжка, смутно:
- Вилазь, Мишко, засипались...
З-під ліжка висувалась біляста,

читати