Завантажити

Грушевич з Тодосієм пересиділи в Стрийському парку. Коли почало розвиднятися, Грушевич спохватився:
— Тут можуть вчинити облаву. Нам ліпше змішатися з людьми.
Місто вже ожило, селянки торгували під фасадами фруктами. Грушевич купив яблук.
— Їж, їж.— тикав він Тодосієві тремтячими руками.— Солодкі.
Він відчув прилив ніжності до цього придуркуватого і безпорадного селюка й готовий був виміняти за його личаки свої чеські бештайгери.
Вони й не помітили, як біля жінки з яблуками зупинився поліцай. Він нагнувся до кошика, взяв яблуко, відкусив корінець, поремигав і кинув селянці монету. Вона догідливе напакувала його кишені плодами. Поліцай навіть не глянув на Грушевича і Тодосія. Посміливішавши вони йшли за ним до Ринкової площі. Протиснувшись крізь ярмаркових до ратуші, стали під стіною біля худорлявого юнака, який продавав різьблені хрести.
— Я ж казав, що випустять,— усміхнувся Грушевич, косячи очі на сонце.— Звичайно, це хитрість, вона мене не тішить. Але нічого. Яка рука, так і гребе. Будемо мати на увазі. Так просто вони нас не куплять, ми будемо вимагати прав для всього народу. На силу будемо відповідати силою. Ми і в пригоні вміємо брати те, що нам належиться. Як ти скажеш?
— Мені б до Канади,— простогнав Тодосій.
— Поїдеш,— запевнив Грушевич.— Спершу стань до роботи, зодягнися, відчухайся. Треба обдивитися, примірятися. Нічого не роби навмання.
Грушевич весело поплескав Тодосія по руці, поблажливо всміхнувся. Дихав він поквапливо, ніби перед цим зійшов з марафонської дистанції.
— Передовсім треба роздобути інструменти. Чогось мені не кортить до Тернополя. Розпочну практику у Львові... Гм! Аж не віриться. Вони, сучі діти, переодягли охоронців, підстроївши під банду. Нічого. Вони хитрі, але й ми биті.
Ночували в парку, а наступного ранку знову вигрівалися під ратушею, біля юнака, що торгував хрестами. Тут несподівано побачили Прокопа Повсюду. Він приніс юнакові якийсь клунок.
— Не забудь купити тютюну,— попереджав Повсюда, примружено дивлячись на хрести. Тодосій почув його голос,— аж підстрибнув. Прокіп був блідий на лиці, дуже марний, погляд став суворішим, бесіда і рухи млявіші, ніж півтора року тому.
— Краяни! — розпростер він руки, коли Тодосій сйінув його за куртку.— Ти як тут опинився, Тодосію?
— Ми з каталажки,— пошепки відповів Тодосій, сяючи з радості, як дитина.
— А з дому коли ж?
—. Та вже давно. Я поїхав невдовзі після тебе.
— То чим пахне світ? — засміявся Прокіп.
— Ой, не питай.
— Куди ж ви, хлопці?
— Нюхаємо запах сонця,—стаючи ближче, мовив Грушевич.— Земля нам просмерділась.
— Де зупинились? Я мушу йти на роботу, але хотів би з вами побалакати.
— Ніде,— простосердно сказав Тодосій.— Ночуємо в парку.
— Тоді я проведу вав до нашого готелю. Приймемо до товариства, Олексо? — звернувся він до юнака.— Приймемо. Люди свої.
Юнак байдуже кивнув.
— Ми живемо в підпіллі, — ведучи їх за собою, розповідав Повсюда.— Думаю, не подивуєте. Нині весь світ у підпіллі. На щирість не проживеш, не виживеш. У душі плачеш — очі усміхаються, ночуєш у льоху — вдень гордо несеш голову, ходиш без документів — зате вештаєшся під носом у поліцая.
Вони перейшли площу, забралися у захаращений дошками дворик, крізь розвалений мур перелізли в другий дворик. Тут Повсюда підважив старі двері, що ніби випадково лежали на цементній приступці, й показав пальцем на темний отвір:
— Прошу до господи. На добровільне ув'язнення.
Льох освітлювався двома заґратованими віконцями. Уздовж стіни з покладених на цегляні підмурки дощок були влаштовані нари, а біля протилежної стіни, впершись закуреною трубою в склепіння, стояла залізна піч.
— Справді, з камери до камери,— зітхнув Грушевич, кидаючи на нари клунок.
— Воля ваша,— сказав Повсюда.— Я тут сплю близько року. Тинявся парками, а коли похолодало, цей льох для мене був знахідкою. Якось уночі йду вулицею і чую — ніби з-під землі озивається скрипка. Ледве дошукався... Ну, мені ніколи.
Грушевич видряпався на нари, сів, прилизав нижньою губою вицвілі в тюрмі вусики.
— Лягай, Тодосію,— підохотив Сліпчука, що сиротливо озирався навколо.— Лягай.
— Я під вечір повернуся,— сказав з дверей. Повсюда.— Зрештою, тут і Микола Павлюк ночує, він прийде швидше, розважить вас. Можете спати спокійно, про криївку ніхто не знає.
Увібравши голову в плечі, Тодосій ступив до нар, розгублено подивився на Грушевича і тихо застогнав.
 
ІІ
Через кілька днів Грушевич привів ще одного жильця. Хлопці вже спали, я тільки-но вклався.
— Присядьте ось на тапчані,— запросив шанобливо лікар.— Я розведу вогонь і зігрію чаю.
— Не турбуйтеся, пане Грушевич, я не проголодався.
— О, тут ще є грань. Десь товариство роздобуло вугілля. Це недовго, пане Кривов'яз.
Я колись чув це прізвище, але вбийте мене — не пригадаю. Грушевич мені не сподобався з першого разу, і я вирішив почекати, може, з розмови вдасться зрозуміти,

читати