Завантажити

минають,— посміхнувся Родзісад.— Це поправить шибениця. Замах на життя Пілсудського вам дорого коштуватиме 52.
52 Замах справді мав місце. Його здійснили члени т. зв. української військової організації, що об'єднувала націоналістичні елементи.
Я до болю стиснув зуби і заплющив очі. «Замах? Який замах?»
— Ми вас попросимо назвати прізвища забитих бандитів,— проскрипів полковник видовженими (досі я не помічав цього), губами.
Вони волокли мене від тіла до тіла, я називав вигадані прізвища, і Родзісад, щоразу зупиняючи презирливу посмішку, знизував плечима.
— А цього впізнаєш? — запитав він, штовхаючи чоботом старого, що біг з Марійкою до мене.
— Ні,— відказав я.
Родзісад зневажливо оглянув труп і процідив:
— Письменник-бандит Загряда. Не чули про такого?
— Ні.— Я спробував нагнутися над головою Загряди, але мене шарпнули вбік.
— А цю панночку знаєте?
Марійка впала на тротуар, відкинувши на брук вулиці ліву руку. На її лиці змертвів слід жаху. Я відвів погляд і побачив посеред вулиці розтоптаний труп у солом'янках, котрі я сплів для Сильвестра Окільнюка. Мені не дали подумати, як міг Окільнюк сюди потрапити.
— Хто вона? — закричав Родзісад.
Мій погляд, мов магнітом, повернуло до Марійчиної руки. В пригоршні червоніло ще паруюче озерце крові. Тільки в пригоршні. А так крові навколо тіла не було видно. До пригоршні кров збиралась, стікаючи по руці, що лежала нижче, на бруку вулиці. Очі мені застелили сльози. Я хотів стати навколішки, та мене за комір поставили на ноги.
— Ну?
Я не мав сили говорити.
— Хто?
Я нічого не бачив, лиш паруюче озерце крові в пригоршні. В моєму мозку щось одвалилось, і я раптом згадав окремі Марійчині фрази. Від розпуки розривалося серце.
— Ну? — гаркнув над головою Родзісад.
— Це моя дитина, полковнику.— 3 очей хлинули сльози, хоч я намагався стриматись.— Це моя дитина,— сказав я, показуючи на кров.— Вона народилася від кулі. Бережіться...— Мене повалили на сніг. — Бережіться, полковнику,— шепотів я,— бо вона народилась від кулі. Я не знаю, ким вона стане, коли виросте...
 
Чернівці, 1965



169

читати