Завантажити

чого сам не зберіг, пересилати комусь..
Духом я занепав, занедужало й тіло при ньому -
Нині вже цілим єством муки невпинні терплю.
Болі різкі не один уже день відчуваю у боці,
Може, то люта зима так дошкуляє мені
Та коли ти здоров - значить, я частково здоровий
Ти, коли падав твій друг, дружнє підставив плече.
Докази дружби великі подав - усіляко старався
Якось мені помогти, порятувати життя.
Винен ти в тому, що рідко мене листом утішаєш,
Руку в біді подаєш, слова жалієш чомусь.
Виправ цю хибу, молю, і тоді красі твого тіла
Плямочка жодна, повір, шкоди не буде чинить.
Я іще більше б тобі докоряв, але знаю буває,
Навіть надісланий лист може сюди не дійти.
О, дали б то боги, щоб докори мої були марні,
Хай би я помилявсь, що позабув ти мене.
Певно, так воно є! Негоже навіть подумать,
Що непохитний твій дух хилиться до перемін!
Сивий полин скоріш на полях край холодного Понту,
Тмин - на Гіблі-горі враз перестануть рости,
Ніж я повірив би в те, що ти - забув свого друга
Надто вже темна була б нитка, що Парка снує.
Все ж не таким, як ти є, видаватись остерігайся
Так безпідставний докір легше тобі спростувать.
Як на дозвіллі колись годин ми не пильнували -
Іноді й довгого дня мало було для розмов -
Так хай тепер листи нам доносять мову безмовну,
Щоб, коли не вуста, хоч той папір говорив.
А щоб тобі не здалось, що я зневіривсь у дружбі, -
Досить кількох тих рядків. Не дорікатиму вже.
Врешті - кінцівка листа нехай твоя доля не буде
Схожа на долю мою, долю лиху ну, бувай!

14
Бачиш сама, який пам'ятник я спорудив тобі в книгах,
Вірна жоно, бо тебе більше люблю, ніж себе.
Хай не одне відбере у співця непривітлива доля -
В хисті моєму усе ж славною будеш навік
Поки читатимуть те, що створив я, відомою будеш,
У похороннім вогні ти до кінця не згориш.
Хоч нещасливою видатись можеш за мужем-вигнанцем,
Та не одна б на твоїм місці погодилась буть,
А не одна і позаздрить тобі, і скаже Щаслива!,
Хоч і на тебе лягла частка моїх бідувань.
Більшого, давши навіть багатства, дати б не міг я
Таж і багач голіруч - тінню до Манів іде.
Вічне ім'я тобі подарував я - маєш од мене
Те, що найвище стоїть серед дарунків усіх.
Ще ж і від того, що ти - моя одинока опора,
Множиться шана твоя і набуває ваги,
Бо твої добрі діла в мовчанці муж не тримає -
Свідчення віршем дає - маєш пишатися тим.
Будь же стійкою, аби моїх свідчень не обманути,
Свято як вірність мені, так і мене бережи.
Поки я був на ногах, була бездоганною завжди
Чесність твоя, і ніхто їй дорікнути не міг,
Нині ж біди мої - це поле для праці твоєї
Тут сила духу твого буде вже на видноті.
Легко доброю буть, коли можна; легко дружині,
Як перешкоди нема, повнить обов'язок свій,
А коли бог загримів, а ти не втекла од негоди,-
Це і подружня любов, і благочесність уся.
Справжня чеснота - це та, котрою доля не править,
Та, що за долею вслід не поспішає втекти.
Тож коли тільки в собі шукає вона нагороди
Й навіть у пору важку з місця не сходить свого,
їй - озирни всі часи, - хвалу співають повсюди,
І - як великий світ - скрізь подивляють її.
Бачиш, минають віки, а слава про Пенелопу,
Про незрадливість її блиску не тратить свого.
Чуєш, у пісні й тепер - Адмета й Гектара жони,
Й Іфіса донька, - вона кинулась мужньо в огонь, -
І філакійська жона, чий муж нехисткою ногою
На іліонський пісок не завагався ступить.
Ти ж умирати не мусиш за мене - легша до слави
Випала стежка тобі вірною будь і люби.
Та не тому, що невірна й не любиш, тебе закликаю
Веслами гнав я судно, нині вітрило підняв.
А спонукати того, хто робить щось без спонуки, -
Це підбадьорення, це - схвалення діла його.


ПРИМІТКИ
КНИГА ПЕРША
Елегія 1
1. Згорточку скромний.. - Антична книга мала вигляд сувою; його вкладали в пергаментну скриньку, пофарбовану в червоний колір із соку вакцинії; зворотний бік сувою змазували запашним кедровим маслом, що оберігало від черв'яків; краї сувою (чоло} вигладжували пемзою і забарвлювали темним; кінці (^ргжки) палички, на яку намотували сувій, оздоблювалися слоновою кісткою. Звернення до своєї книжки - традиційний в античній літературі мотив (наприклад, у Го-рація, Послання, І, 20).
7. Мінгй - кіновар, цинобра.
16. Вірша стопа. - Гра слів стопа у віршуванні й стопа персоніфікованої книжки.
[285]
30. Цезар - імператор Авґуст.
70. Пагорб, де Цезаря дім. - Палатин, один із семи римських пагорбів, де був палац Авґуста, храми Аполлона, Юпітера й інших богів.
83. Катарея - мис на острові Евбея, де при поверненні з Трої був розбитий бурею грецький (аргоський) флот.
111. Трьох - принишклих побачиш- - Тобто три книги Мистецтва кохання, що звели зі світу їхнього автора, як Едіп - свого батька Лаїя; Телегон, син Кірки, - свого батька Улісса.
117. Про перевтілення., книги.. -

читати