Завантажити

* * *
Мені наснилися осінні табори
німих циган. Пісні їх загубились
між крові й плоті стиглої кори.
На дні тебе чужі вже якори,
а кораблі моїх бажань розбились

об тіло скель утрачених дібров,
об соняшників посмішку невмілу.
Слізьми беріз насотується бром
й ламається навпіл старий паром.
Люстерко розбивається тротилом

і в ньому ніби є твоя любов,
і в нім немає майже мого тіла.


***
Як вересень у жовтень переходить,
водій маршрутки відсипає здачу.
Бомжі крикливі в темних переходах
розрізують уявлення про вдачу.

Як небо деформується в світила,
як місяця спливе холодний катет
Не можу не напитись Твого тіла,
так само й Ти не можеш не зникати.

Бери до своїх рук тінь херувима:
шукай на ній підкасти едерлезі
і впевнена всесильна і незрима
заходь у ніч моїх німих поезій.


***
Розлючуючи впевненістю рай,
розмазуючи пальцем очі вишень,
ти літом бабиним торкнешся моїх ран,
ти листям вересневим їх залижеш.

Визбируючи з темряви мій слід,
так само як вода розчинить соду,
як сонце заходом виходить у свій схід,
так само й Ти знайди мою свободу.

Знайди її в собі, спини цю мить…
Ці сутінки нежданністю розлито.
Я зліплений вітрами динаміт,
що вибухає в наше зимне літо.


* * *
Якщо Ти лисиця, то я хитрий лис,
в капканах любові зализую рани,
і мій помаранчевий впевнений хвіст
зіллється у осінь: лисиче сопрано.
Якщо Ти ліснича, то я древній ліс:
згораю до тла від дощів і пожежі,
та поки це листя не всипало міст,
ніхто не відчує зруйновані межі.


***
Це небо досвітнє мене розгубило
по сутінках вулиць ліниво розмитих,
а пензлі твої розпорошили тіло.
Ці фарби вдалося розлити у літо

яке не тривожить червневі чорниці:
вони без дощу й твоїх рук голодають.
У голосі пам’яті втрачені лиця
як листя на жовтень, як сніг опадають.



***
я не сплю цілу ніч я переживаю еротику
переспань на твоїй уманській наших всіх
і коли впевнено доторкався до твого ротика
ти була наче злякана в очікуванні на сік

який я босо принесу тобі з холодильника
з наліпками котенят і берлінськими фресками
ну не можу я ерегувати на твого будильника
коли ти захоплено зачиталася есемесками

я і розлючена ти у цьому тяжкому трикутнику
в телефоні шукаємо смачні оголошення
з ким дивитимешся кіно в понеділок в супутнику
якщо досекундно я знаю хвилину спустошення


зіна вірить у впевнений спокій надії іванівни
в супокій мишенят ніколи нею не зловлених
посилаєш у безвість мене коли я ранений
коли я стомлений вкрай і вже майже зловлений

люблю шалений степ о мій великий степе
я п’ю твою свободу до хмільних нестям
я точно застрахований лиш від утрати тебе
коли прийде закінчення логічним відчуттям

і нікому не треба вже моя витонченість ідей
мрію щастя знайти і хоч ледь відіспатися
отак по-селюцькому пригорнувши тебе до грудей
я не хочу більше нікому дістатися

***
Нема в самотності причин кудись зникати,
немає снігу на вологих росах січня.
Ми заворожені на пам’ять дублікати:
я вже непевний, ти ще симпатична.

Ми часто маєм те, чого не маєм,
тому облиш цинізм палких прелюдій.
Ми теплі рейки швидкісних трамваїв,
які не стримують сумну відвертість буднів.

Ми теплі подушки чужих двухспалень.
Коти фарфорові увімкнені у стіни
в моїх словах. Твій крик, оргазм і спалах
розрізують безмовність гільйотини.



***
ситром опівночі вливаються бомжі
вся спека дня запалює вітрини
беззоре небо розкривається в цитрини
і хмари зглажують півмісяця ножі

ліхтар вмирає як мухтар. в пругкій
опівночі нам треба ще пролізти
і ми удвох чеченські терористи
шматуєм словом ночі супокій

лиш блиск штіблєт їх недолугий лак
стікає по обличчях тамагочі
всю вірність дня і всю звабливість ночі
язик вапняний пробує на смак

чи може навмання? чи навпаки
то не душа а просто черевики
чорнильних слив ледь охололі лики
торкають вірність дружньої руки



***
мені зараз дуже холодно
але літо на вулиці каже мама
твоя
снігу в сонці багато навколо
і я
весь злипаюсь зі світлом
народжена рима
незнана країна
і вірші й карина
заводить зникає
хоч каявся каїн
і між кокаїну
шукають щербину
верлібри шукають
не дихай у спину
своїх дегустацій
нам лоскітно разом
тому мастурбацій
не треба одразу
взаємних
хіба не приємно
приємно звичайно налий мені чаю
занурень в почаїв
його ніжні мури
мене заамурять
у віру в неспокій в долині широкій
лиш тіні тікають
бо ми оверлоки
і вже дуже димно у пістряві сажі
мені зараз дивно
зимамамакаже



***
сьогодні скінчились диверсії ніжності
у прозу поезія тане спадково
вульгарно і дивно волають проміжності
в смолу ялівця заливають підкову

вогнених коней які з ночі прискачені
привізши бальзаківські думи в бердичів
ми зовсім нові ми шукаєм призначення
але ми словами навіки помічені

це слуги пера крізь півсни пробираються
зелені обличчя і очі зтрамваєні
лиш вірші нікому тепер не впираються
нікуди. письменники ранені

у впевнену душу

ти знаєш я мушу

варити варення і джем помаранчевий
з чужих

читати