Завантажити

линвами.
Свободу ж бо Твою – зачинено.
Весна втіче в сліпу каналізацію,
щоб паличок холерних нарозмножити.
Весна весною... Сніг – ініціацію,
коли несеш в портфелі перші зошити.



***
Станцюй прощання, сірий місяць.
Не січень липень, але квітень.
Я знову не знаходжу місця,
я танець в місяць перелитий.

І хай не видно хмар на не...
Прощальні вальси водолія
Ця ніч чергово промине
...Тебе люблю тебе жалію.




* * *
Дельфіни дихають нам в спину,
і повна вулиця води
мене цілує без упину.
Мої вуста,
твої сліди
сніг замете,
коли все льодом
у вікнах міста обросте.
Ми просто риби,
просто ходим:
кирпичні дюни -
моря степ.



* * *
Я розбудив твої півсни.
Я голос морем твій розрізав
і став гарячим і сумним,
немов залізним.
Немов розпеченим вогнем
і язикатим, і потворним…
Ми вдвох
самотнім пляжем йдем -
печальним морем.



* * *
Сніги торкають тіло колії.
Вже місяць став серпом вівсяних печив,
а ніч сліпа, і ніби не до речі –
розмова – аплікація з руїн.
Залиш сліди – ніхто їх не побачить
у синіх сонечках здивованих обличь.
Рука сліпа, як ця шалена ніч.
Сон значить те, що час не має значень.
Дівчата в джинсах, наче зовсім голі.
Фігура зникла. Зі старезних сцен
в полтавськім суржику німецький є акцент,
як хід конем по дерев’янім полі.






* * *
Моя Ти риба – мій Ти бог.
Моє акваріумне диво,
з води мене здивляєш хтиво
і мало кисню нам на двох.
А Ти візьми й перепливи,
відзвуч нежданності хвилину:
плавник перетинає спину
на дні морської кропиви.



* * *
Розпізнання пензлів на тлі ранкових ерекцій:
дивись, я вже справжній, це я, а не гума.
Пальцями льону вдихаю чорнобиль лелеці
в пошуках втрачених щасть в теплих думах.

Коли замість полуниці була кульбаба,
коли замість достоєвських читав наташок…
Мій звір звурдалачувався в своїх лапах
у хрусткіт нудоти в тілах фісташок.

Переписати всі вірші ущент кардинально,
коли самогон всотується в коріння.
І поки ти уникаєш мене орально,
вітер Іскоростеня наповнює мене полинню.

Альтанка сниться тобі, Н. Знаю, це модно:
німецькі солодощі, як чеська гвинтівка,
а мені інколи не буває холодно
моя сміливість – твоя поверхнева плівка.

Обгортка морозива і страх субстрату,
наповненого емоціями, смачними як пиво.
Сині бусли, і стіни, і вічно красивий тато.
Шкільний альбом покривається липким пилом.


* * *
Володька заведе еМ-Те.
Ми купим пляшку самогону,
і у посадку, наче в зону
нас першим снігом замете.
Я пив. Ти пив. Весна лежала:
хотілось холоду снігам.
Дитинство кінчилось, і сала
ніхто не смажитиме нам.

читати