Завантажити

мій,
Я - утішник мандрівний
Сехисмундо всіх на світі.


Сцена четверта
Входить Астольфо

Астольфо
Тисячу разів щасливий,
О мій принце, день і час,
Коли ви прийшли до нас,
Польське сонце, що сяйливе
Радість ллє по всіх низинах,
Обагряє краєвиди,
Бо, як сонце красовите,
Вийшли ви з-за гір камінних!
Встаньте, і ввінчає гоже
Лавр сяйливий вам чоло,
Хоч і пізно, та прийшло
Щастя.

Сехисмундо
Бережи вас, Боже.

Астольфо
Вам прощаю з чистим серцем,
Що малу явили честь,
Не спитавши, хто я єсть.
Назовусь Астольфо, герцог
Я московський і, щоб знали,
Ваш кузен, ми рівня вдвох.

Сехисмундо
Таж, щоб тут беріг вас Бог,
Я сказав, цього ще мало
Як хизуєтесь негоже
Тим, хто ви, то в інший раз
Я скажу, зустрівши вас,
Не оберігай вас, Боже.

2-й слуга (до Астольфо)
Ваша світлість добре знає,
Що у лісі він зродився,
Де всьому цьому й навчився.
(До Сехисмундо)
Вас Астольфо поважає…

Сехисмундо
Він набрид, як манія,
Що себе лиш знає й слуха,
Ще й не зняв він капелюха.

2-й слуга
Знатний він.

Сехисмундо
Знатніший я.

2-й слуга
Все ж потрібно між собою
Шануватись вам обом
Більше, ніж комусь.

Сехисмундо
А чом
Ви тут спорите зі мною


Сцена п’ята
Входить Естрелья.

Естрелья
Ваша світлосте, сеньйоре,
Не зважайте на омани,
На престол зійдіть жаданий,
Позабувши зло і горе,
І віднині правте нами,
Як сумління вам підкаже,
Щоб життя лічили ваше
Не роками, а віками.

Сехисмундо (до Кларіна)
Хто, скажи-но, ця відрада,
Знатна й гарна, хто вона,
Хто богиня ця земна,
Що до ніг їй промінь пада

Кларін
Таж кузина це твоя,
Мій сеньйоре, це Естрелья.

Сехисмундо
Ні, її вже не зорею,
Сонцем називав би я.
(До Естрельї)
Я зичливість випадково,
Вас побачивши, зустрів,
Хоч її й не заслужив, -
Дякую за добре слово.
Про добро почувши, я вже
Знаю - мить добра настала,
Ви зоря, що засіяла,
Мені радість дарувавши
Серед темної імли
Світлом тим, що благородить.
І навіщо сонцю сходить,
Коли день ви привели
Дайте руку, і, як чашу,
Щоб наснагу спити ніжну,
Поцілую білосніжну.

Естрелья
Я ціню галантність вашу.

Астольфо (убік)
Я пропав, як він візьме
Руку.

2-й слуга (убік)
Чом же пропадати
Як завадить можна, брате
(До Сехисмундо)
Не по правді це, бігме,
Так грубить, сеньйоре, ні,
Та й Астольфо…

Сехисмундо
Ти зі мною
Вже не спорся, бо вспокою.

2-й слуга
Правду я сказав.

Сехисмундо
Мені
Нудно від такої правди.
Правда тільки та підходить,
Що моїй натурі годить.

2-й слуга
Та, сеньйоре, сам сказав ти,
Що по правді чинять люди
Ті, хто кориться закону.

Сехисмундо
Ще сказав я, що з балкона
Викину того, хто буде
Тут перечить на біду.

2-й слуга
Не на того ти напав,
Не такий я.

Сехисмундо
Будь ласкав,
Я це зараз доведу!

Сехисмундо хапає другого слугу і виходить; усі йдуть за ним і негайно повертаються.

Астольфо
Що це Хай нас Бог спасе!

Естрелья
Зупиніть його, ну й горе.
(Виходить)

Сехимундо (повертається)
Він з балкона впав у море,
Захлинувся, та й усе!

Астольфо
Лють вгамуйте, щоб по стежі
Не пройти, всьому ж є міра,
Від людини і до звіра,
Від палацу і до вежі.

Сехисмундо
Ця порада - не заслуга,
Слово ще одне і ви
Не знайдете голови,
Щоб носити капелюха.

Астольфо виходить.


Сцена шоста
Входить Басиліо.

Басиліо
Що тут сталось

Сехисмундо
Та нічого.
Я з балкона чоловіка
Кинув, бо допік драпіка.

Кларін
Це король, він судить строго.

Басиліо
Ти з людських почав утрат
Перший день своєї влади

Сехисмундо
Він поспорився заклятий,
І я виграв той заклад.

Басиліо
Прикро, принце! Я бажання
Мав зустріть тебе на волі,
Коли ти зірок і долі
Переможеш віщування,
Бачу ж я тебе жорстоким,
І почав ти все із кривди,
Бо найперше, що вчинив ти, -
Заподіяв смерть нароком.
Як же можу я з любов’ю
Рук торкнутися твоїх,
Коли ти убити зміг,
Вмивши їх людською кров’ю
Ні, не можу. Хто б таки,
Взрівши меч, який багряну
Вмить завдав смертельну рану,
Не здригнувся Хто б чуткий,
Що криваве місце взнає,
Де хтось смерть комусь прискорив,
Не страшився За свій норов
Сильний теж відповідає.
На це місце я дивлюся,
На твої убивчі руки
І від тебе, повен муки,
Як від смерті, сторонюся.
І хоч я жадав з любов’ю
Обійнять тебе, горлаю,
Без обіймів покидаю,
Бо заплямився ти кров’ю.

Сехисмундо
Обійтись без них я можу,
Як обходився до цього,
Коли батько мене строго
Взяв і вежі під сторожу;
На мені зганяв свій гнів,
Мав мене за бузувіра
І виховував, як звіра,
Як недолюда, ростив
І бажав моєї смерті, -
Щo з обіймів, як, марнi,
Буть людиною мені
Не дають вони простерті

Басиліо

читати