Завантажити

Росаура
Коли хтось узявсь за діло,
Гордий, мужній і бувалий,
Зробить інше, хай і краще,
Хоч йому те нав’язали,
То принижений і бідний
Вернеться з великим жалем.
Я прийшла по цей портрет
І вернусь з оригіналом,
Хай і кращим, та вернусь
Жалюгідна; дайте, прошу,
Ваша світлосте, портрет, -
Тільки з ним вернутись зможу.

Астольфо
А коли не дам, то як
Принесеш

Росаура
Ось так, марудо.
Відпусти, кажу.

Намагається відняти у нього портрет.

Астольфо
Не вирвеш!

Росаура
Слава Богу, він не буде
В жінки в іншої в руках!

Астольфо
Ти страшна.

Росаура
А ти - зрадливий.

Астольфо
Все, Росауро моя.

Росаура
Я твоя Ти брешеш, хтивий.

Обоє тримаються за портрет.


Сцена п’ятнадцята
Входить Естрелья.

Естрелья
О Астольфо і Астреє,
Що це тут

Астольфо (убік)
Естрелья!

Росаура (убік до Астольфо)
Дай-но,
Заберу я свій портрет,
Клятий зраднику.
(До Естрельї)
Звичайно,
Все, що сталось тут, сеньйоро,
Я скажу.

Астольфо (убік до Росаури)
Що ти захтіла

Росаура
Ти звеліла, щоб я ждала
Тут Астольфо й попросила
Твоїм іменем портрет.
Я сама була, й оскільки
Спогади й думки збігали
Швидко й легко, наче хвильки,
Я твої слова згадала
Про портрети й те, що маю
Свій портрет у рукаві.
Вийняла і розглядаю, -
Розважається ж людина
В самотині дрібничками;
Він із рук у мене випав;
Тут з портретом тої дами
Як на зло, з’явивсь Астольфо
І підняв мій, та затятий,
Не дає того, що в нього,
Хоче й іншого забрати.
Повернути мій портрет
Я благала, він одначе
Не зважав на умовляння;
Запальна і нетерпляча,
Я віднять портрет хотіла.
Той, який держить вельможа,
Мій - і все! Сама побачиш,
Чи я там на себе схожа.

Естрелья
Поверніть портрет, Астольфо!

Забирає у нього з рук портрет.

Астольфо
Ні, сеньйоро...

Естрелья
Точно й рівно,
Справді, тут відбито риси.

Росаура
Чи це мій

Естрелья
Так, безсумнівно.

Росаура
А тепер хай другий дасть.

Естрелья
Свій портрет візьми і йди вже.

Росаура (убік)
Хай буде уже, що буде,
Я скажу, своє зробивши.
(Виходить)


Сцена шістнадцята

Естрелья
Ну, віддайте цей портрет,
Знов прошу, хоча гадаю,
Що не знатимуся з вами
Більш ніколи; не бажаю,
Щоб він був у вас, нехай би
Тому, що його просила
Так безглуздо.

Астольфо (убік)
Як я вирвусь
Із біди, коли несила
(До Естрельї)
Хоч ладен тобі, Естрельє,
Підкорятись, слугувати,
Але цей портрет віддать
Я не можу, бо...

Естрелья
Пихатий,
Злий і підлий ти коханець.
Не давай, бо вже не треба;
Я не хочу, щоб віддавши,
Ти нагадував, що в тебе
Я колись його просила.
(Виходить)

Астольфо
Чуєш, стій, спинись, куди ти
А Росаура О Боже!
Звідки, чом і як, мій світе,
До Полонії прийшла ти,
Щоб мене й себе згубити
(Виходить)

В’язниця принца у вежі.


Сцена сімнадцята
Сехисмундо, як на початку, в звіриній шкурі, в ланцюгах, лежить на землі; Клотальдо, двоє слуг і Кларін.

Клотальдо
Тут клади, нехай лежить,
І пиха його скінчиться
Там, де й почалась.

Слуга
Годиться!
Закую його я вмить.

Кларін
Ти проснешся, щоб уздріть,
Сехисмундо, - ми ж відверті! -
Змінність долі в круговерті,
Те, що слава - це сміття,
Темне видиво життя
І ясна примара смерті.

Клотальдо
А для тих, хто мізкувати
Вміє так, тут є кімнати,
Де можливо сам на сам
Віддаватися думкам.
(До слуг)
Гей, цього негайно взяти!
У цій келії замкніть.

Вказує на сусідню кімнату.

Кларін
Чом же

Клотальдо
Тим-то, що сидіть
Слід Кларінові в темниці,
Де ніякі таємниці
Він не зможе роздзвонить.

Кларін
Та за що така покара
Чи на батька, як почвара,
Зняв я руку Хто це чув
Чи з балкона я зіпхнув
Малодушного Ікара17
Сплю чи сню Мені не мед.
Знов ув’язнять

Клотальдо
Ти - Кларнет.

Кларін
Обіцяюся мовчати,
Бо віднині я - дірчатий
І розладнаний корнет.

Кларіна виводять, і Клотальдо залишається сам.


Сцена вісімнадцята
Входить Басиліо, ретельно закутаний у плащ.

Басиліо
Мій Клотальдо.

Клотальдо
Чом сюди,
Ваша світлосте, прийшли ви

Басиліо
Хочу знати я, журливий,
Що тут (ох, боюсь біди!)
З Сехисмундо. Тож прийти
Із цікавості рішився.

Клотальдо
Гляньте, знов же опинився
Він у стані жалюгіднім.

Басиліо
Ой мій принце, чужерідним
В день недобрий ти зродився!
Розбуди його, вже час,
Він зморився в лютій злобі,
Бо знесилів, спивши опій.

Клотальдо
Щось тривожно раз-у-раз
Він говорить.

Басиліо
Мо’, й про нас
Нам послухати не гріх.

Сехисмундо (крізь сон)
Добрий принц той, що усіх
Сам карає злих тиранів
Вб’ю Клотальдо, щоб не ганив,
Батька я звалю

читати