Завантажити

моїх чеснот не захитає.

Сехисмундо
Я довести беруся
Те, що краси твоєї не боюся,
Мені ж не перепона
В змаганні й неможливе; я з балкона
Сьогодні викинув того, хто спорив
Зі мною без докорів;
І, щоб підтвердить це за мить єдину,
Я у вікно твій гонор з честю кину.

Клотальдо (убік)
Його спинити треба.
Що маю я робить, коли, о небо,
Через підступність злую
Сьогодні вдруге честю ризикую

Росаура
Немарно, як стихію,
Зірки твою вістили тиранію
Для нас і королівства, -
Страхіття, злодіяння, зради, вбивства.
Що візьмеш від людини,
В якої людського - ім’я єдине,
Яка - лиха, безжальна,
Жорстока, тиранічна і брутальна,
Породжена між звірів

Сехисмундо
Ти знай, з тобою я не лицемірив,
Був ґречним і ні разу
Не сподівався на таку образу;
Якщо ж про це я говорив, заклятий,
Ти мусиш, бачить Бог, усе сказати.
Гей, нас одних зоставте й цю ж хвилину
Там двері зачиніть!

Кларін і слуги виходять

Росаура (убік)
Я тут загину.
(До Сехисмундо)
Зваж...

Сехисмундо
Ти - перед тираном,
І вже не візьмеш знов мене обманом.

Клотальдо (убік)
Яка нестримна сила!
Заваджу їй, хоча б і смерть скосила.
(До Сехисмундо)
Сеньйоре, це ж не диво...
(Виходить наперед)

Сехисмундо
Ти вдруге вже довів мене до гніву,
Старий безумцю вбогий.
Ти не зважаєш на мій гнів ні трохи
Як ти сюди потрапив

Клотальдо
Я голос чув, що грізно мене квапив
Таке тобі сказати
Розважним будь, як хочеш панувати;
Не будь жорстоким, ставши до правління, -
Можливо, все це тільки сновидіння.

Сехисмундо
Мій гнів ти викликаєш,
Коли в мені знов сумнів оживляєш.
Я вб’ю тебе й побачу
Це сон чи дійсність.

Сехисмундо виймає шпагу; Клотальдо притримує її і стає на коліна.

Клотальдо
Вірю я в удачу,
Триматимусь щосили.

Сехисмундо
Зніми зі шпаги руку, знахабнілий.

Клотальдо
Ні, буду я чекати,
Поки прийдуть тебе угамувати,
І не пущу.

Росаура
О небо!

Сехисмундо
Пустиш, знаю,
Безумцю, враже, варваре, гультяю,
Чи власною рукою
(Борються)
Тебе я тут навіки упокою.

Росаура
Сюди скоріше, люди,
Клотальдо убивають!
(Виходить)


Сцена дев’ята
Входить Астольфо в той час, коли Клотальдо падає йому до ніг; він стає між ним і Сехисмундо.

Астольфо
Що це буде,
О принце мій шляхетний
Невже ви можете цей меч славетний
Вмочити в кров холодну
Верніть до піхов крицю благородну.

Сехисмундо
Я меч омию строгий
В крові нечесній.

Астольфо
Він мені у ноги
Упав і жде спасіння, -
Хай мій прихід вам буде до миріння.

Сехисмундо
Скоріш для смерті. Як би не молив ти,
Я відомщу за всі минулі кривди.

Астольфо
Знай, я життя своє тут захищаю,
Тож сану я твого не ображаю.

Астольфо оголює шпагу, і вони б’ються.

Клотальдо
Ні, це не так!


Сцена десята
Входять Басиліо, Естрелья і почет.

Басиліо
Переді мною шпаги

Естрелья (убік)
Астольфо, ах, біда, і всі бідняги!

Басиліо
Що сталось тут, промовте

Астольфо
Нічого вже, сеньйоре, бо прийшов ти.
(Ховають шпаги)

Сехисмундо
Та ні, сеньйоре, до твоєї з’яви
Старого вбить хотів я для забави.

Басиліо
І ти не мав пошани
До сивини

Клотальдо
Байдуже, хай погляне
Сеньйор, - вона ж моя.

Сехисмундо
Не ждіть, скажу я,
Щоб поважав я сивину чужую.
(До короля)
Ще й ця, на те вже схоже,
До ніг моїх так само впасти може.
Бо я ще не помстився
За те, що з мене страшно ти глумився.
(Виходить)

Басиліо
Побачиш ти ясніше,
Прокинувшися там, де спав раніше, -
Все, що стряслось з тобою,
Було, як і цей світ, лише маною.

Король, Клотальдо і почет виходять.


Сцена одинадцята

Астольфо
Як же рідко хибить доля
У провіщенні лихому,
Бо вона мінлива в добрім
І така постійна в злому!
О, який би з неї зірний
Був астролог, що, звіщавши
Нам нещастя, не брехав би,
Бо вони б збувались завше!
Це по нас із Сехисмундо
Можна вже, Естрельє мила,
Тут судить, бо з нами доля
Зле по-різному вчинила.
В ньому вбачила жорстокість,
Смерть, пихатість із бідою
І була в усьому права,
Бо все йде само собою;
А мені, який, сеньйоро,
Бачить це сяйне проміння,
Від якого блякне сонце,
Небеса здаються тінню,
Провістила доля щастя,
Перемоги і удачу,
Разом з ними зло й добро;
Бо вона, як нині бачу,
Знов засвідчує прихильність
І зневагу виявляє.

Естрелья
Що зізнання ці правдиві,
Я вже сумніву не маю;
Та вони належать дамі,
Чий портрет, Астольфо милий,
Був тоді у вас на грудях,
Коли ви мене зустріли;
Лиш вона ці компліменти
Заслуговує по праву.
Хай вона за них і платить,
Бо в любові, скажем правду,
Жодної

читати