Завантажити

готовий,
Заспокійливий, темнавий,
В котрім за твоїм велінням
Змішані були всі трави,
Що тиранська їх могутність
І таємна їхня сила
Відбирає у людини
Мову і рухомість тіла,
Що на труп живий поволі
Перетворює людину,
Почуття віднявши в неї,
Як і розум, в ту ж хвилину…
Ми не маєм сумніватись,
Що було б це неможливо,
Адже стільки раз, сеньйоре,
Свідчив досвід нам правдиво
Те, що повна медицина
Різних таємниць природи,
І рослини не існує,
Ані камення й звіроти,
Щоб властивостей не мали
Визначених, і якщо вже
Безліч створює отрути
Людський підступ, то, знайшовши
Трутину, яка вбиває,
Чи знайти він не здолає,
Притлумивши її силу,
Ще й таку, що присипляє
Сумніватись нам не слід
В тому - вийде чи не вийде,
Адже те після досліджень
І всіх вuпроб - очевидне…
Цей напій, в якому опій
Змішаний з блекотою,
Я приніс в тісну в'язницю,
Де томився самотою
Сехисмундо, й там із ним
Говорив (була ж нагода!)
Про науки, що його
Вчила матінка-природа
Серед гір під небесами,
Бо в тій школі, як я зирив,
Він риторику засвоїв
Ледь не всіх птахів і звірів.
Тож, аби ще більш підняти
В нього дух для тої справи,
Що ти робиш, я предметом
Для розмови, як яскравий
Приклад, взяв орла стрімкого,
Що долає згорда сферу
Вітру, схожий на вогнисту
Блискавку золотоперу
Чи на мандрівну комету.
Похваливши лет високий,
Я промовив “Ти король
Вільних птахів ясноокий,
Отже, всі тобі підвладні,
Як обранцеві своєму”.
Досить слів було моїх,
Щоби, зачепивши тему
Величі, він запишався
Гордовито-величавий,
Бо його і справді кров
На значні важливі справи
Спонукає, й він сказав
“Це й в республіці тривожній
Бистрих птахів є такий,
Що йому підвладний кожний!
До цих роздумів дійшовши,
Відчуваю менше болю;
Я невільний, та мене
Силоміць взяли в неволю,
Знаючи, що доброхітно
Я б нікому сам не здався”.
Тож, помітивши, що він
Затужив і схвилювався,
Я напою дав йому
Повну склянку, і потому,
Як напій розлився в грудях,
Він скорився сну міцному,
І побіг йому по тілу
Зимний піт, як срібні хвильки,
Страх і жах, аби не знав я,
Що переді мною тільки
Привид смерті, то б злякався
За його життя. Тут люди,
Котрим ти довірив дослід,
Появились і, маруди,
Повезли його в кареті,
Помістили до кімнати,
Де вже все було готове,
Щоб як слід його прийняти
Згідно з величчю і саном.
І в твою постіль уклали,
Де, поки не втратить сили
Летаргічний сон тривалий,
Як тобі, йому слугують
Твoї люди за наказом.
І, якщо моя слухняність
Здобувається цим разом
Нагороди, то прошу я
(Ти пробач мені, дерзкому),
Щоб сказав ти про свій намір,
Чом привезли, як додому,
До палацу Сехисмундо.

Басиліо
Я, Клотальдо, розумію
Твoї сумніви і хочу
Правду викласти тобі я.
Сехисмундо злісна зірка
(Не держу цього в секреті)
Провіщає тисячі,
Як нещасть, так і трагедій.
Хочу спробувать, чи небо,
Що обманювать не може,
В чому ми переконались,
Тут не зміниться, о Боже,
У жорстокості до нас,
Чи не зм’якшиться суворе
І той присуд не відкине,
Що несе нам тільки горе,
Бо владичить над зірками
У своїм житті людина.
Це я хочу перевірить,
У палац привізши сина,
Де, дізнавшись, чий він пагін,
І талант свій проявивши,
Буде він королювати
Справедливо, а коли вже
Стане владним і жорстоким,
Поверну його в кайдани.
Ти питаєш, а для чого
На дослідження старанне,
Вживши спосіб незвичайний,
Перевіз його ти сплячим.
Відповім тобі по правді,
Потім зважим все й побачим.
Як дізнається сьогодні,
Чий він син, а завтра вдруге
У тюрмі себе побачить
Як щось бідне й недолуге,
Певно, в розпач упаде,
Долю клянучи прокляту;
Адже, відаючи, хто він,
Де й яку знайде відраду
Так для зла уже дверей
Ми з тобою не зачиним,
Аби думав, що сновиддя
Все, що бачить. Таким чином
Перевіримо дві речі
Перша - сутність поведінки,
Бо, прокинувшись, покаже,
На які він здатний вчинки.
А розрада - це вже друга;
Бо, якщо він загордиться,
Взявши владу, а пізніш
Знов опиниться в темниці,
То гадатиме, що снилось,
І не змилиться, гадавши;
Бо, Клотальдо, в цьому світі
Хто живе, той марить завше.

Клотальдо
Я б довів, що не досягнеш
Таким робом тої цілі;
Але тут немає ради,
Хоч устої наші цілі;
Та здається, він прокинувсь
І до нас уже прямує.

Басиліо
Хочу зникнути звідсіль.
Ти ж наставник і не всує
Вчив його, тож і йому
Сумніви розвіять маєш,
Всю, як є, сказавши правду.

Клотальдо
Значить, ти вже дозволяєш
Все йому відкрити

Басиліо
Так;
Правду кажучи, він гоже
Поведеться і вже легше
Небезпеку переможе.
(Виходить)


Сцена друга
Входить Кларін

Кларін (убік)
Чотирьох ударів коштом,
Що із дурості своєї
Бородань завдав рудий,
Алебардник у лівреї, -
Я сюди прибув, дивлюся,
Що тут коїться й що буде;
Це ж нема вірніш віконця,
Що з собою носим всюди;
Та й квитків не варт просити,
Щоб таке побачить свято,
Коли в тебе замість грошей
Безсоромності багато.

Клотальдо (убік)
Це Кларін, слуга той самий,
Що в Полонії, о небо,
Промишляючи

читати