Завантажити

гризоти
Десь гніздечко на межі, -
Чом, як маю більш душі,
Маю менше я свободи
Звір народиться й міцну
Носить шкуру, різномасний,
Наче знак зірок злощасний,
Кисті мудру таїну5,
Коли суть явля страшну
І жорстоку від природи,
Людській силі йде супроти
В небезпеці сам на сам, -
Чом із кращим почуттям
Маю менше я свободи
Риба зродиться й не дише6,
В піні грається морській,
Ніби човен із луски
Той, що хвилечка колише,
Аби їй плилось вільніше,
І глибокі мірить води,
Забажавши прохолоди,
Аж на дно пірнає в твань, -
Чом, як більше поривань,
Маю менше я свободи
Зродиться ручай, пливе,
Поміж квітами зміїться,
Мов срібло несе водиця
Поміж квітами живе,
Коли дзвінко кличе, зве
Поміж квітами до згоди
І в полях без перешкоди
Плине вільно, мов дитя, -
Чом, як маю більше знаття,
Маю менше я свободи
Що на мене ще впаде
Наче Етна, я палаю
І готовий із відчаю
Серце вирвати з грудей
Де закон, причина де,
Щоб людині, мов для страху,
Відібрати перевагу
З нею й пільгу ще таку,
Що Всевишній дав струмку,
Дав і рибі, й звіру, й птаху

Росаура
Відчуваю жаль і ляк
Від його болінь і суму.

Сехисмундо
Хто мою підслухав думу
Це Клотальдо

Кларін (убік до своєї пані)
Ствердь, що так.

Росаура
Ні, то я, скрушний бідак,
Що забрів під це склепіння,
Слухав тут твоє тужіння.

Сехисмундо
Зараз я тебе уб’ю,
Бо я взнав, що ти мою
(Хапає її)
Слабкість знаєш і терпіння.
Лиш за те, що чув мене,
Розірву тебе з нестями
Цими дужими руками.

Кларін
Я глухий, тож я нe
Чув тебе.

Росаура
Твій гнів мине,
Як уклякну, бо сповняє
Щось людське тебе й тримає.

Сехисмундо
Голос твій мене хвилює,
Образ твій мене дивує
І повага зігріває.
Хто ти Хоч за довгі дні
Знав із світу лиш одно я,
Що колискою й труною
Стала ця тюрма мені;
І хоча у глушині,
Де з народження лиш голі
Бачу скелі в цім околі,
Я, живий скелет, живу,
Душу втративши живу
В безпросвітній цій неволі;
І хоч тут я до сих пір
Бачив, чув лише єдину
Ту, що вчить мене, людину,
Що мені про небо й мир
Повіла; й хоча надмір
Ти злякавсь і злу повірив
І між тіней та вампірів
Монстром звеш мене, - ачей
Я тут звір серед людей
І людина серед звірів;
І хоча було не мед,
Все я звідав, все я звірив,
Вчивсь поводженню у звірів,
Осягав пташиний лет
І читав я рух планет,
А по них - людські дороги, -
Саме ти мої тривоги
Вгамував, підніс мій дух,
Зір потішив мій і слух,
Оживив мене хоч трохи.
Як дивлюсь на тебе я,
То захоплююсь тобою
І з жадобою новою
Бачу, як твій зір сія.
Спрага не мина моя,
То й очима смерть спиваю;
Більше я страху не маю,
Хоч і гину, та все п’ю,
Долю бачачи свою,
І, щоб бачити, - вмираю.
Тебе ж бачить - це вмирать;
Я не знаю, крім огуди,
Що мені, слабкому, буде,
Як не бачити й чекать.
Буде зло - не благодать,
Біль, гризота, гнів затятий;
Буде смерть, бо смерть - це дати
Після мук і сум’яття
Нещасливому життя,
А в щасливого відняти.

Росаура
Я дивуюсь і дивлюсь,
Чемно слухаю й чекаю,
Що тобі сказать - не знаю
І спитать тебе боюсь;
Тільки віриться чомусь,
Щиро віриться мене-бо
Привело утішить небо,
Якщо втіха може буть
В тім, щоб бачити і чуть
Більш нещасного за себе.
Кажуть, жив мудрець нужденний,
Так збіднів, що повсякдень
Різнотрав’я мав лишень
За їство своє злиденне.
Чи бідніший є за мене -
Сам себе в журбі питав.
Скоро й відповідь дістав,
Як узрів, що вслід хирлявий
Інший брів мудрець і трави,
Що він викинув, збирав.
Так я вів життя нужденне
В цьому світі й бідував
І коли себе питав
Чи нещасніший за мене
Хтось тут є, о рідна нене
Твою відповідь почув;
Я журбу свою збагнув,
То й зібрав свої знегоди
І, щоб разом все збороти,
Їх на радість обернув.
І, якщо мої нещастя
Можуть тебе втішить трохи,
Слухай і збирай уважно
Те, що викинув я, вбогий.
Я зовуся…


Сцена третя

Клотальдо (за сценою)
Гей, сторожа!
Чи ви спали, боягузи,
Що ввійшло до вежі двоє,
Мов узявши вас на глузи…

Росаура
Знов неспокій відчуваю.

Сехисмундо
Це Клотальдо, мій тюремник.
Де ж кінець моїм нещастям

Клотальдо
Гей, сюди, візьміть нікчемних
Чи забийте їх, коли
Вчинять опір вам щосили.

Голоси (за сценою)
Зрада!

Кларін
Стражі цеї вежі,
Якщо нас ви пропустили,
Значить, ви дали нам вибір, -
А схопити нас найлегше.

Входять Клотальдо з пістолем у руках і солдати. Обличчя у всіх закутані.

Клотальдо (убік до солдатів при виході)
Всім-усім закрить обличчя;
Це важливо, це найперше,
Аби нас, поки ми тут,
Не могли впізнати люди.

Кларін
Чи не карнавал у них

Клотальдо
О невігласи-приблуди,
Що ступили на це місце,
Заборонене декретом
Королівським, за яким
Диво, сховане бескеттям,
Споглядать ніхто не сміє,
Тайну знати небувалу!
Здайте зброю і здавайтесь,
А то гаспид із металу,
Цей пістоль несхибний, плюне
Трутою двох куль охоче,
Від вогню яких повітря
Сколихнеться й

читати