Завантажити

мене.
Тут, як хтось не прожене,
Всеньке свято подивлюся.
Поміж скель, де повно ям,
Серед цеї круговерті
Заховаюся від смерті
І дві дулі смерті дам.

Ховається; б’ють барабани, і чути брязкіт зброї.


Сцена тринадцята
Входять втікаючи Басиліо, Клотальдо і Астольфо

Басиліо
Захитався в мене трон!
Йде на батька син, ой світе!

Клотальдо
Твоє військо вже розбите,
Де ж порядок і закон

Астольфо
Стали зрадники з лякливих
Переможцями.

Басиліо
У війнах
В переможцях бачать вірних,
А в подоланих - зрадливих.
Геть біжім, Клотальдо! Син
Йде сюди, він невблаганним
І жорстоким став тираном.

За сценою лунають постріли, і Кларін, поранений, падає з того місця, де знаходився.

Кларін
Боже мій, спаси!

Астольфо
Хто ж він,
Цей солдат, що, бідолашний,
Кров’ю вмившись, нам під ноги
Впав, звестись не має змоги

Кларін
Чоловік я сіромашний,
Що хотів спастись від смерті
І від неї утікав
Та її ж і пострічав,
Бо від неї на цій тверді
Не сховатися ніде;
Значить, звідси випливає
Хто від смерті утікає,
Той скоріш її знайде.
Гей, верніться, гей сюди
На криваве поле бою,
Бо серед вогню та зброї
Більше певності завжди,
Ніж ховатися у горах,
Адже це надійна путь
Долю силою здобуть
В ратних випробах суворих.
Хоч рятуєтесь від смерті,
Геть від неї біжите,
Гляньте, зараз умрете,
Якщо Бог велить умерти.
Падає за сцену.

Басиліо
Гляньте, зараз умрете,
Якщо Бог велить умерти!
Із яким знанням, о Боже,
Викрив мудро і безжально
Наше неуцтво й заблуди
Цей мертвець, який повчально
Нам сказав устами рани
З глумом, що йому кривавий
Розв’язав язик, ту правду,
Що даремні людські справи
І стремління марні проти
Сили вищої й причини!
Я, аби від бунту й смерті
Увільнити батьківщину,
Сам її довів до того,
Чим боявся їй зашкодить.

Клотальдо
Хоч, сеньйоре, доля знає
Всі шляхи й того знаходить,
Кого в заростях шукає
Поміж скель, не слід завчасу
Християнину казати,
Що нема від неї спасу.
Єсть, бо долю мудрий муж
Переможе, й все удасться;
І, якщо ти безборонний
Проти муки і нещастя,
Пошукай, де врятуватись.

Астольфо
Це тобі, сеньйоре, каже
Наш Клотальдо, зрілий муж,
Про твоє спасіння й наше,
Як і я, юнак хоробрий
На горі в густозелених
Хащах кінь стоїть гарячий,
Швидший од вітрів шалених;
Утікай на ньому; я ж
Вдарити не дам у спину.

Басиліо
Якщо хоче Бог, щоб я
Вмер, чи смерть у цю хвилину
Жде мене, то віч-на-віч
Саме тут її зустріну.


Сцена чотирнадцята
Входять Сехисмундо, Естрелья, Росаура, солдати, почет

Солдат
На горі в дрімучій хащі
Десь ховається в цю пору
Наш король.

Сехисмундо
Знайдіть негайно!
Кожну схованку, всю гору,
Весь той ліс якнайпильніше
Обшукайте величезний.

Клотальдо
Утікай, сеньйоре.

Басиліо
Чом же

Астольфо
Що ти ждеш

Басиліо
Астольфо, щезни.

Клотальдо
Що ти хочеш

Басиліо
Я, Клотальдо,
Хочу те зробить, що маю.
(До Сехисмундо, стаючи на коліна)
Принце, ти шукав мене
Я до ніг тобі впадаю
Білим килимом хай буде
Сивина моя для тебе;
Стань на неї і корону
Для ще більшої ганеби
Розтрощи мені; глумися
З величі моєї й сану,
Мсти, як бранцеві своєму;
І за зрадницьку оману
Доля здійснить правий присуд,
Небо сповнить своє слово.

Сехисмундо
Двір Полонії преславний,
Той, що править так чудово,
Свідком будь, уважно слухай,
Що твій принц тут скаже далі.
Те, що визначило небо
І на голубій скрижалі
Бог перстом своїм накреслив
В тайних знаках незгладимих
На стількох листах блакитних
Літерами золотими, -
Зроду-віку не обманить;
А обманить той, хто хоче
Осягнути задля злого
Те провiщення пророче.
Батько мій, аби жорстокість
Відхилить мою невинну,
Обернув мене на звіра,
На страхiтливу людину.
Та якби велінням долі
(За своїм єством звитяжний,
За походженням шляхетний
І за вдачею відважний)
Я зродився тихомирним
І покірливим, то й цьoго
Вистачило б виховання,
Цього трибу життєвoго,
Щоб жорстокі взяв я звички.
“Добрий” спосіб їх змінити!
Тож якби комусь сказали
“Звір отой несамовитий
Вб’є тебе”, - чи добрий засіб
Віднайшов би розумаха,
Звіра сплячого збудивши
Чи сказали б ще “Ця шпага,
Що на поясі твоєму,
Вб’є тебе”, - було б даремно,
Щоб загин свій відвернути,
Оголить її і ревно
До грудей собі приставить.
Чи сказали б “Ця затока
Тобі стане за гробницю,
Світлосяйна і глибока”,
Зле було б віддатись морю
В час, коли здіймає в реві
Гори-хвилі сніжно-білі,
Буйні гриви кришталеві.
Все це трапилось із батьком,
Як із тим, хто звіра будить,
Щоб загрозу відвернути;
Як і з тим, хто лячно крутить
Голу шпагу; як із тим же,
Хто зманивсь буремним виром.
А якби (прошу уваги!)
Був мій гнів заснулим звіром,
Ярість - шпагою у піхвах,
Злоба - стихлою грозою,
Чи тоді б здолав я долю
Злою кривдою і мстою,
Вкрай її

читати