Завантажити

роздратувавши
Отже, хто змогти бажає
Свою долю, той розумним
І терплячим бути має.
Поки зло лише надходить,
Не вчинило ще страшного,
Той, хто лихо передбачив,
Діє мудро і від нього
Може вберегтись, одначе,
Як уже почнеться люте,
То нема такої сили,
Щоб нещастя відвернути.
Хай усім за приклад буде
Виняткова ця подія,
Це захоплення, цей жах,
Ці дива; й скажу тоді я,
Що мені незвично бачить
Після кривди (це не скарга!)
Біля ніг у мене батька
І смиренного монарха.
То було веління неба
Він хотів його здолати,
Та не зміг. Чи можу я,
Не такий, як він, багатий
На знання, роки і досвід,
Це зробити
(До короля)
Встань, сеньйоре,
Руку дай мені; це ж небо
Показало, що, на горе,
Схибив ти, коли його
Захотів здолать. Схиляю
Голову, ждучи на вирок,
І до ніг тобі впадаю.

Басиліо
Сину, цей шляхетний вчинок
Повертає мені вдруге
Цього дня тебе, - ти принц!
Ждуть на тебе за заслуги
Лавр і пальма; добрим чином
Ти здобув тут перемогу.

Всі
Хай живе наш Сехисмундо!

Сехисмундо
Відчуваючи тривогу,
Перемог я жду великих
І найбільшу, наче муку, -
Це змогти себе. Астольфо
Хай Росаурі дасть руку, -
Це той борг за честь, що мушу
Їй вернути, як годиться.

Астольфо
Так, це правда, перед нею
Я в боргу; вона боїться,
Бо не знає, хто вона;
Я б укрив себе ганьбою,
Якби цю пошлюбив жінку...

Клотальдо
Стій, тебе я заспокою;
Знай, Росаура шляхетна,
Як і ти, Астольфо, й всюди
Захищу цю правду збройно;
Це моя дочка - і буде!

Астольфо
Що ти кажеш

Клотальдо
Те, що, поки
Не побачу її в шлюбі,
Я хотів про це мовчати.
Повість довга, мої любі, -
Знайте це дочка моя.

Астольфо
Якщо так, то свого слова
Не порушу.

Сехисмундо
Щоб Естрелья
Не тужила гонорова,
Що вона втрачає принца
Чином славного й оружжям,
Я рукою тут своєю
Обвінчаю її з мужем,
Що заслугами і саном
Рівний з ним, та вищим стане.
Руку дай мені!

Естрелья
Я щастя
Віднайшла таке неждане.

Сехисмундо
А Клотальдо, що моєму
Батькові служив задосить,
Я дарю обійми й милість
Ту, яку він сам попросить.

Солдат
Якщо так того, хто зовсім
Не служив тобі, шануєш,
То мені, хто королівство
Збурив і тебе, ти чуєш,
З вежі вирвав , - що даси

Сехисмундо
Вежу; з тим, щоб відтепер ти
З неї вже повік не вийшов,
Був під вартою до смерті;
Зрадник більше не потрібний
В час, коли минула зрада.

Басиліо
Розум твій усіх дивує.

Астольфо
В нього вже й не та повада!

Росаура
Мудрий він і справедливий!

Сехисмундо
Що дивує вас Чи дивно,
Коли сон був мій учитель,
І боюсь, як не противно,
Що прокинутися можу
Знов у замкнутій темниці
А коли цього не буде,
То воно мені насниться;
Отже, я переконався
В тому, що все щастя людське,
Зрештою, як сон, минає,
І я хочу скористаться
Щастям тим, що час дарує;
Я прошу вас, винуватий,
Помилки простити наші,
Бо шляхетно їх прощати.



Примітки
Українською перекладено вперше.
© Переклад за виданням CALDERON DE LA BARCA. La vida es sueno. El alcalde de Zalamea.- Madrid Espasa-Calpe, S.A., 1978.
[1] Гіппогриф – словотвір італійського поета Маттео Марії Боярдо (1441-бл.1494) від грецьких іменників hippos (кінь) і grips (гриф) на означення тварини з тулубом коня і з головою та крилами міфічного птаха. Даний образ, що поєднав у собі античні уявлення про колісницю Аполлона, яку тягнули то коні, то грифи, дуже часто вживається в іспанській поезії XV-XVII ст.
[2] Цей вислів, як і взагалі монолог Росаури й далі численні пасажі Кальдеронової п’єси, – полісемічний і важко піддається однозначному тлумаченню. Це може бути Фаетон, син Геліоса, бога сонця, й океаніди Клімени, так само, як і один з коней Еос, римської богині ранкової зорі.
[3] В заїзді не лишай мене… – іспанське прислів’я, що означає розплачуваться за чужі гріхи; виникло в середньовічній Іспанії з ситуації, коли зубожілі ідальго, не розрахувавшись за постій і харчі, покидали на заїжджому дворі своїх слуг, які мусили брати на себе покарання за їхні борги.
[4] Цей монолог Сехисмундо з часу появи п’єси “Життя – це сон” здобув непроминальну популярність серед іспанців. Його вивчають у школах, цитують і коментують у літературознавчих і філософських дослідженнях. В його афористичних рядках закарбовано незглибиме в своїй єдності розуміння світу, природи і людини, поривання скутого духу до свободи й діяння. Монолог Сехисмундо відомий в Україні у взірцевому перекладі М.Лукаша.
[5] Мається на увазі природа, яка наділяє все суще на землі характерними особливостями і рисами.
[6] За часів Кальдерона вважали, що риба не дихає і живиться водою.
[7] Перегук з відомою в країнах Середземномор’я легендою про гігантів, які насмілились боротися з Богом. Вони згромадили аж під небеса кам’яну гору, але Бог, наславши громи і зливи, розвалив ту гору і потопив гігантів.
[8] Гординя і Смирення – персонажі стародавніх іспанських містерій, які часто діють і в творах сучасників

читати