Завантажити

узрів мене в жіночім.
А згадаю, що Клотальдо
За мету важливу ставив,
Щоб з Естрельєю Астольфо
Шлюб узяв і з нею правив.
Радить він, щоб я зреклася
Домагань своїх навіки.
Я, довідавшись, о мужній
Сехисмундо наш великий,
Що тебе відомста кличе,
Що тобі звеліло небо
Цю тісну розбить темницю,
Де ти був, мов для ганьби,
За чуттями справжнім звіром,
За стражданнями скалою,
Що здійняв ти на вітчизну
І супроти батька зброю, -
Йду, спішу тобі на поміч,
Вбравшись у Діани шати
І на них надівши панцир
Завойовниці Паллади,
Чим з’єднала шовк і крицю,
Що мене вкрашають нині.
Гей, проводирю звитяжний,
Ми з тобою вдвох повинні
Їм весілля розладнати,
Бо потрібно це для мене,
Аби той не одружився,
Хто мій подруг наречений,
А для тебе, - щоб, злучивши
Дві держави в силу строгу,
Не звели вони нінащо
Нашу спільну перемогу.
Я прошу тебе як жінка
Честь мені вернуть законну
І як муж іду боротись,
Щоб ти взяв свою корону.
Я схиляюсь тут як жінка
У сльозах перед тобою
І як муж тобі служити
Йду, надійну взявши зброю.
Та, коли мене як жінку
Нині скривдиш, гордовитий,
То як муж уб’ю тебе,
Адже буду боронити
Честь свою і буду я
У твоїй звитязі й вчинках -
Жінка у моїх образах,
Муж у наших поєдинках.

Сехисмундо (убік)
Якщо правда те, що сплю я,
Стримай спогади, о небо!
Чи можливо, щоб подій
Стільки сон вбирав у себе
Я питаю хто зумів би
Чи з них вийти без вагання,
Чи про жодну з них не думать
Хто ще знав такі страждання
Ну, якщо мені ця велич
Тільки снилась, то як може
Жінка ця розповідати
Сни знайомі, о мій Боже
Втім, якщо була це правда
(Я дивуюсь тут немало),
То чому в жаскім сум’ятті
Знов моє життя назвало
Все це сном Така подібна
До сновиддя тая слава,
Що ніяк не розібрати,
Де велична й лукава,
Де оманлива й де справжня
Незначна між них різниця,
Звідси й сумнів те, що бачиш,
Що втішає і яскриться, -
То неправда чи то правда
Копія, як все тутешнє,
Схожа так з оригіналом,
Що не знати, де справдешнє
Хай це так, і я побачу,
Як розвіються в тумані,
Наче тіні, влада й велич,
І розкоші незрівнянні, -
Скористаймо з цеї хвилі,
Що нас квапить сум’ятлива,
Аби звідать насолоду,
Що лише у снах можлива.
Тут Росаура-красуня, -
Серце з захвату холоне;
Не пропустимо нагоди;
Пристрасть ломить всі закони
Тої гідності й довіри,
Що я бачу цеї днини.
Таж це сон; нехай мені
Сниться щастя швидкоплинне,
Бо пізніш насниться горе.
Але я, душа лукава,
Запевняю сам себе!
Чи це сон чи марна слава
Хто задля земної слави
Славу жертвує небесну
Чи не сон добро минуле
Хто, зробивши справу чесну,
Що йому принесла щастя,
Не сказав би сам собі вже
Мабуть, все було сновиддям,
Що я бачив Тож, прозрівши,
Знаю я, що насолода -
Це те полум’я яскраве,
Що на попіл обертає
Вільний вітер кучерявий,
Отже, думаймо про вічність,
Це та слава неокрая,
Де не спить велике щастя
І величчя не дрімає.
Честь Росаура шукає;
Тільки принц вернути може
Честь її, а не відняти.
Тож раніш верну, о Боже,
Честь їй, ніж собі корону.
Ми ще гаємо потроху
Цю нагоду, що привабна
І зручна.
(До одного з солдатів)
Сурміть тривогу!
Маю дати бій сьогодні,
Поки ніч в оцих привіллях
Втопить золоте проміння
У зелено-темних хвилях.

Росаура
Мій сеньйоре, ти вже йдеш,
Не підтримавши і словом
Мене в горі та нещасті
На шляху моїм смутковім
Чи можливо це, сеньйоре
Ти мені не глянеш в очі
І не чуєш тут мене

Сехисмундо
Честь, Росауро, так хоче
Щоб з тобою буть зичливим,
Я жорстоким бути маю.
Відповість тобі на голос -
Честь моя відповідає,
Я не говорю - говорять
Мої справи із тобою,
Бо в такій великій скруті
Не милується красою
Той, хто честь твою - не вроду
Має тут побачить горду.

Виходить, і за ним виходять солдати.

Росаура
Ну й загадки, білий світе!
Після всяких лих та бід
Як двозначний цей одвіт
Мені треба розуміти


Сцена одинадцята
Входить Кларін.

Кларін
Чи тебе, сеньйоро, бачу

Росаура
Ах, Кларіне! Де ти був

Кларін
Та до вежі був загув,
Смерть обманював чортячу,
Грав із нею чіт - не чіт;
Не звяла мене несита,
Як не билась - карта бита,
І зробив я хід як слід,
Не програвся і живу я.

Росаура
А чому

Кларін
Тому, що знаю,
Хто ти, й таїну ховаю,
Що Клотальдо... Шум я чую.
Що таке

Гримлять барабани.

Росаура
Що може буть

Кларін
То виходить на цю пору
Із палацевого двору
Ескадрон у дальню путь
Звоювати Сехисмундо.

Росаура
Чом же я, мов боягуз,
Поруч з ним уже не б’юсь,
Не зняла на світ весь бунту,
Коли лютість і підлота
Беззаконня грають роль
(Виходить)


Сцена дванадцята

Голоси одних
Хай живе новий король!

Голоси інших
Наша хай живе свобода!

Кларін
Хай свобода з королем
Тут живуть і квітнуть разом!
Ну, а я собі тим часом
Заховаюся тихцем,
Подивлюся, ставши збоку,
На цю бучу, що шаблонна,
І зіграю роль Нерона28,
Геть відкинувши морoку.
Тим лише я засмучуся,
Що торкається

читати