Завантажити

= 25 =

Свєта пропадає на базарі і якщо вдасться влаштуватися до Хом’яка в магазин, можна буде бачити її частіше. Хоча тепер нащо вона Пашку? Базар – це справді потрібно, це була б удача. По-перше, там гроші, які Пашку й не снились. З грішми він все ніяк не зустрінеться. Пашку не віриться, що він їх колись заробить, що їх взагалі можна заробити, ходячи щоранку на завод чи на занюхані фабрики й контори, ні, йому ввижаються якісь щасливі випадки, неймовірні збіги обставин, коли благополуччя приходить одномоментно, враз, наче падає з неба. Наприклад, виграти у лотерею. Або йти і наткнутися на чийсь лопатник, гаманець, туго набитий банкнотами під сто тисяч... Смішно, звичайно. Єгор, той в газетах уважно перечитує всі статті про різноманітні шахрайства. «Як обдурити державу» – таку умовну назву дав Єгор цій умовній рубриці. Грошей поки що немає в обох.
По-друге, в Хом’яківській лавці немає прохідних, це інша система, майже як приватна. Такі роботи тільки й можуть викликати зацікавленість, не завод же ж. Місцеві поети возхваляють в хуйових віршах сталеварів і колгоспниць, а розумним по життю вважається Ром, що приймає пляшки біля гастроному і їздить на бежевій дев’ятці. Або Орєх. Його хоч і недолюблює братва, але більшість завсідників гриля із задоволенням помінялись би з Орєхом місцем. «Сісти на кран», так це називається – мрія багатьох. Навіть Талчин чоловік, який працює поваром в шкірвендиспансері, Пашок його часто бачить здаля, завжди з торбою в руках йде з роботи, і той вважається прилаштованим в житті вигідніше, ніж якийсь середньостатистичний заводський роботяга.
А ще краще, вважає Пашок, бути вільним художником, як, скажімо, Саня Білан. Одного разу Пашок спостерігав за роботою Сані. «Приватному підприємцю Білану О.В.», як написано в Сашковому патенті, якраз було погано з перепою. Не довго думаючи, він зайшов в першу-ліпшу організацію в центрі міста і за п’ять хвилин домовився про ремонт несправної друкарської машинки – що-що, а домовлятися Саньок уміє.
Білан в першій-ліпшій організації почаклував пінцетом і викруткою над маслянистими нутрощами несправної друкарської машинки і вже через якийсь час вони пили на лавках літнього кінотеатрі імені Леніна, а потім засіли в «Театральному». Пашок був у «Театральному» пару разів до армії, йому більш-менш подобається тамтешній ретро-стиль. Оркестр у «Театральному» розташований на підвищенні, аж під стелею і, замовляючи пісню, гроші музикантам подають в сірниковій коробочці, підвішеній на нитку: «Для нашева гостя Рєваза звучіт...» Пашок пам’ятає білоту круглих столів в накрохмалених скатертях, фікуси по вуглах і те, як він все ходив коридором до буфету, виставивши лікті, сподіваючись на якийсь конфлікт. Ніхто не повівся. Бог п’яних любить.
- Хто, Крава? – Пітомин голос виводить Пашка із задуми. – Шо він може диктувать? Він ще недавно самогоном у себе на Кузні торгував, я ж помню. Само-гонщік...
- Торгував, ну і шо? А щас він – жулік. – Шестик в’яло заперечує Пітомі.
- Х’ от! Гляді – авторітєт! Я таких бушлатом на вахту ганяв.
“Хоч би побився хто, чи що?” – скошує очі Павло по сторонах. Масна темна земля, в затінку двох обісцяних кленів і черемхи, всіяна чинариками і кришками з пляшок, «безкозирками». Причілкове вікно шкіриться розбитим склом – Малий недавно розбив, під час сварки з Махарою. Скучно так сидіть. Єгора нема. Талки нема. Тільки банки з пивом постукують об бетонну приступку та снуються повільні, як розпечений полудень, розмови.
- Ляснув Боря Плохіш, ляснув. Причом на рівному місці. А кремльовку ж, кажуть, варив Боря на Токмаччці лучче всіх, - долинають до Пашка голоси.
- І Марфалєй ввіткнув, і Коля Чік-Чірік, і Тєрьоха. Мремо, як мухи.
- А Супа, де Супа, ето самоє? Шось давно його не видно було.
- Супа на особому був. Десь під Ровно.
- Да-а, Супрунюк. Спиваться він став посліднє время, а раньше ж був жиганюра – туши свєт.
- Куди там, жиганюра, - оживає Пітома. – А хто його на Токмачці з хєра зняв, коли з донецькими залупився? До кого він прибіг – “Помогі, Вітя!”, а?
Пітома в своєму репертуарі. Імена й сюжети Пашку теж давно знайомі. Одні персонажі з’являються, інші відходять. Хто тимчасово, а хто й назавжди. Вася Терьоха недавно вмер, так і не вишкрябався зі свого туберкульозу. Бачив його Пашок коло пивної останній раз, худий, марний, з тоскою в очах, але спокійний. Якось Пашку подумалось, що якби всіх небіжчиків з його оточення виставити в чергу до орєхівського пивного крану, то була б вервечка аж надвір, до овочевого, а то й далі, до сапожної будки, за гастроном, де Ром приймає пляшки.
Ще тієї осені вмер Жміль. Колю-Космонавта зарізали в «Біді». Ларочкін, Ювелір казав, лежить паралізований. Вийшов з тюрми, ну і, мабуть, зразу ж на ДД. Доколовся. Абрек, ефедринник, котрого ще недавно Павло бачив нормальним, навіть випили з ним під 14-“а”, нині стрибає на милицях,

читати