Завантажити

чим він гірший від всіх цих колишніх і теперішніх тіньових лідерів, про яких пошіптує пів-міста.
Перед Магометом був Чорт. З ним зеленоярівські «люди честі» – Чарлік і Проноза. Перед Чортом Корчма. Ще раніше Женя Островський притишено шепотів про якогось Джексона, Кучму, дядю Ваню Курського. Недавно Чорт приїздив з кількома горлорізами в «Біду». Пашок думав, що його вже і в природі давно не існує, кажуть, майже зовсім сколовся Чорт, аж тут таке. Опустивши пістолет дулом вниз, він ходив по залах і розшукував Єгора, котрий прихитрився наїхати на одного малолітку, сина давнього чортівського приятеля. Єгора тижня два тіпало після того візиту.
Незмінним лишається Пундик. Пундик є величиною районною, але довготривалою. Стабільний Пундик, сміється Юра Бойко. Супина кар”єра пішла на спад саме після скуловоротного удару, яким під гастрономом на третьому нагородив не він когось, як завжди, а вже його – Пундик. Пундик – «качок», замість «понятій» у нього, схоже, залізна ділова хватка і, як сказав би інтелектуальний Юра, відчуття економічної доцільності – вигоди, кажучи простіше. «Кто смотріт вніматєльна – виігруєт абізатєльна! – кричали раніше, та й тепер іноді кричать розбитні хлопці в людних місцях району. – Етот край – Красноярскій, етот край – Краснодарскій. За стопроцентноє зрєніє полагаєтся прємія!» Це люди Пундика. Вони на нього, як самі ж кажуть, «работают». Премію від них, сподіваючись спіймати удачу за вогнистого хвоста, чекати марно. Кулька, що має бути під наперстком, вже давно затиснута між пальців «низового», того, хто маніпулює наперстками по шматку картону або фанерки, тоді як «верх», інший шахрай, відволікає увагу лохів-гравців.
Юра Бойко якось потрапив на вечоринку, де зібралася вся районна еліта – заступник голови райради, начальник управління торгівлі, цеховики, фірмачі, - так були між ними і Пундик з Катьою-завмагом. Наперстки для Пундика – пройдений етап. Пундик, Юра каже, на тому зібранні навіть виголошував промову. В свою чергу Юра, представлений пасією, університетською деканессою, як молодий поет-авнгардист, читав свого вірша – «В дрєвнєм, бєздонном краю амазонок...», щось подібне. Публіка кивала. “Як це Юра наважився читати?” – не розуміє Павло. Він би, наприклад, зроду б не став. Та ще й перед ким – перед цими масними кендюхами? Хрін вам, козлам, на рило.
Десь Мутний останнім часом пропав, думає Пашок, дивлячись в спини Беку й Перінському, вони вже кудись намірились – на Передаточну, мабуть, там десь живе все численне беківське сімейство. В Юри все якісь туманні розповіді і незрозумілі ідеї. Пашок йому навіть кличку дав – Мутний. Остання Юрина ідея – написати книжку про найвідоміших тутешніх блотних, щоб все це було на документальній основі і водночас художньо. «Запоріжжя бандитське», наприклад. Юра Пашку пропонував співавторство, в Пашка в думках вже й початок позначився: «Похрустуючи гравієм, Чорт перейшов колії і спустився з насипу на посьолок.» Або не Чорт, хтось інший, без різниці. Все це баловство, Павла цікавлять вірші.
Мутний у віршах, Пашок підозрює, за великим рахунком висот не сягнув, через те він часто так критично налаштований щодо інших. Але погляди в нього цікаві, а головне – власні, не позичені.
- Твій Холодний – партійний поет, тільки навиворіт. Кордун невиразний. От Воробйов на диво цікавий, він якась навіть не українська птаха, - віщав Юра. – Але все одно, все одно.., – Мутний сковтував слину, - ...хочеться чогось такого, чого раніше не було ніде і ніколи. Якоїсь кострубатої мови пророків...
Відсутнім поглядом Пашок дивиться в бік майданчика, де про щось все ще бесідують Павшук з Блуднею. «Кострубата мова пророків», - красиво... Довбаний Юра, каламутний Юра, чи схитнеться він колись туди, куди мав би схитнутися? Під час останньої зустрічі Юра – «Осінь патріарха» Маркеса під пахвою, - підхихикував, згадуючи пригоду на батьківському порозі. Дядько Вовка якраз гнав самогон, передовики виробництва теж п’ють самогон, і пів-години не відчиняв, з переляку не розгледівши в «глазок» рідного сина. Батьки в Юрка прості роботяги, вчорашні селюки з херсонщин-миколаївщин, запах пропечених баштанів, здається, в’ївся їм в шкіру, а син Юра вже «русскокультурний гражданін», сноб і естет, з обов’язковим щотижневим манікюром і зверхнім кадиком, що смикається в такт менторських поскрипувань про оберіутів і «високоє косноязичіє». Пашку якось потрапляла на очі грубезна книжка Лотмана, де йшлося про ці речі, але глибоко вчитуватися він не став.
Якщо вірити Юриним розпливчатим натякам, з якимсь мутивом, з аферами почав Юра мати справу, чи з фальшивими доларами це пов’язано, чи щось з торгівлею нерухомістю. Інтелігентний аферист, що читає «Щоденник одного генія» Далі, любить

читати