Завантажити

найсерйозніша рекетирська бригада в місті. Павло часто зустрічає Рудика, коли вранці йде на роботу — коло комісійного магазину Рудик ловить «тачку»: на базар, на свою «роботу» і на ДД за ширкою він їздить лише на машинах, недбало відкинувшись на сидінні й поблискуючи золотою фіксою. Рудик — Козаків «подільник», Козак говорив, що він проколює до 18 кубів ширки за добу.
На відміну від Козака, Пашок Рудика сторониться і недолюблює. Подобається Пашкові лише кличка Рудикової «сожитєльніци» — Маріхуана.
Лєнка Маріхуана. Як з неореалістського кінофільму.



= 26 =

Про смерть Магомета Павло уже чув. Його застрелили вночі, біля під’їзду.
Тепер з лавошників базарних будуть збирати гроші на похорон. Прийдуть і до Хом’якового сусіда з «Янтаря», з нього регулярно бере рекет податі, бо магазин якийсь кооперативний, а в Хом’яка державний і Сергій вдоволено потирає руки, коли сусід, поплакавшись в жилетку про черговий наїзд, виходить з Хом’якової лавки.
«Дивна в нас якась мафія» – задумується часто Пашок. Невже й на Заході всих тих «хрещених» знає вся вулична шпана і кожен продавець макаронів? Тутешні «капо ді тутті...» є справді доступними для народу, котрий, здається, знає в обличчя не тільки їх, а й коханок і дітей від другого шлюбу. Навіть білий роздовбаний «мерс» мікрорайонських Піхоти з Артюхом, проводжається шанобливим шепітком. В Магомета, до речі, коханка на другому Шевченківському живе, його авто часто стояло в неї в дворі.
Пашку більше подабається аскетичність минулих блотних, про яких тільки чув з розповідей та сам доуявляв. Ті часи здаються Пашкові затишними, а вуркагани – душевними. Вугільно-чорними волохатими ночами, коли тільки рейки поблискують впроти місяця, душевні дядьки ходили на якісь таємничі діла, на малини і хази, в перервах між ділами порипували чобітьми-«гармошками» на «бану», на вокзалі, як зараз ніхто не каже, чи десь в парку, пихкали папіросами, прикушеними залізною фіксою, згадуючи чорно-білу Сибіряку – «а завтра утрам «Крєсти» пакінєм ми, уйдьом етапам на Варкуту», - і навіть фінки їхні, якщо до цього й доходило, встромлялися в когось без болю і смертей, легко, як в манекенів.
Погон, із Чарівного, сам вже старий п’ятдесятирічний вурка, розказував якось Пашкові, як приходили за його дитинства в парк Шевченка до танцмайданчика тодішні бандюгани і пригощали, каже, їх, малих, морозивом і льодяниками. Може, когось і різали, але Погон про це не розповідав. І як в таборі, про це Пашок десь прочитав недавно, відпилювали дворучною пилкою голови живим людям – теж.
Тепер не вурки, а так звані круті, авторитети. Такі, як Пундик, котрий навіть не сидів жодного разу. Якийсь «грєв» на зону Пундик братві передає, «на общак», але це вже зовсім інша порода людей, нова верства. «Лавочнікі і камсамольци.. – осудливо зітхає Пітома. – Всьо пєрєгрєблось,» – але що він може змінити, дядя Вітя? Відпрацьований матеріал, як каже про таких Прохор.
Мафія потрібна, Пашок переконаний, але зовсім інша. Своя. Він давно про це думає і навіть їздив розмовляти з Сашком Черненком. Довкола Сашка групуються найцікавіші хлопці, що збираються на площі Октябрьській, і сам Сашко хлопець явно непересічний, вроджений політичний лідер. Навесні його посадили в СІЗО, буцімто через несплату аліментів, але за Сашкове звільнення виступило багато людей, навіть з Києва і Львова приїздили дисиденти, і Сашка довелось випускати. «Я вже думав про це, – відповів Сашко, вислухавши Павла. – І потгоху над цим пгацюєм. Хоча... – Сашко багатодумно вдивлявся вдаль. – Політично активні люди, як правило, безпорадні в кгиміналі. Тут про інше тгеба думать.»
Може, й так. Однак обличчя багатьох Сашкових хлопців переконують в протилежному. Після Капулівки, де серйозних типажів Пашок бачив сотнями, він переконаний в своїй правоті. Чому в них не вийде те, що, наприклад, виходить у Пундика? Подейкують, що всі кіоски на Іванова вже не державні, а Пундиківські, як і базарчик, стихаря прибраний Пундиком на пару з Катьою-завмагом, що тепер ще й взяла в аренду чи викупила, – чорт його знає, народ в цьому не тямить, Пашок теж – їхній 54-й гастроном. Треба брати в руки якесь діло, ресурс, і тоді вистачить і на газету, яку Сашко видає вряди-годи, бо завжди бракує коштів, і на прапори, і на ще дещо. Як це робити, Пашок уявляє тільки в загальних рисах. Але ж, якщо до Черненка підключити таких людей, як Прошка, все стане абсолютно серйозним і по-справжньому. Ось тільки як його підключити?
«Прохор – це моя знахідка», – думає іноді Пашок вдоволено. Людей такого штибу Пашок бачив-перебачив, впевнених у собі, «дєрзкіх», часто з квадратними щелепами і татуйованими спинами, і всіх їх, як кашалот проціджує воду через вус, вишукуючи планктон, він пропускав, видивляючись щось особливо незвичне. Так от Прошка – незвичне, Пашок це шкірою відчуває. Зараз Прохор щось вижидає, причаївшись, як перед стрибком, навіть з роботи розрахувався. Справді, пора йому виходити на інші обшири,

читати