Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити
« 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 »

затягуючись. — Хіба це тютюн? Це якась мерзота!
— То я трохи буркуну підмішав, — виправдується Шовкун. — Наші хлопці всі буркун курять. Він пахучий. А румуни багато його розвели на своїх полях.
— Нудьга, — каже через деякий час Сагайда. — Ненавиджу оці оборони. Копай і копай без кінця. Святе діло наступ. Я тільки тоді й відчуваю, що живу, коли наступаємо. Черниш!
— В чім річ?
— Дай мені адресу якої-небудь учительки або агрономші.
Черниш дивується.
— Для чого?
— Напишу їй листа. Виллю душу.
Це в Сагайди манія. Він пише багато, куди попало і кому попало, з єдиною метою — одержати фотографію. Якщо ж він досягає свого, то кілька днів ходить, розмахуючи карткою, показує кожному свою дівчину, якої ніколи не бачив і, напевне, ніколи не побачить.
— Але я знаю, — раптом додає він, хмурніючи, — це вона не свою вислала.
— Чому не свою?
— Бо сама вона — ряба!
— Ти ж її не бачив.
— Все одно — ряба!!
Тоді його не чіпайте. Він сердито заховає фото у свій гаман і надовго замовкне.
Чернишеві все це здається легковажним блюзнірством.
— Я не розумію, — каже він, — як можна писати людині, якої зовсім не знаєш?
— А що ж мені, по-твоєму, робити? —кричить Сагайда. — Скажи, що мені .робити? Добре, що в тебе є там якась узбечка, якась там селям-алейкум, що жде тебе, збираючи бавовну і співаючи «Темную ніч».
— Кожного хтось жде.
— Кожного! Мене ніякий чорт не ждеї
— А дома?
На обличчі Сагайди появляється злісна гримаса, а губи починають дрібно тремтіти.
— Мій дім, брате... вітер розвіяв! І він розповідає свою історію, давно вже відому всьому полкові.
— Ти ж, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім'я мого рідного міста, — з гонором каже Сагайда. — Не знаєш? Так уяви: це моє рідне місто, і мені ж самому випало його визволяти. Це вже скоро рік вийде, еге ж. Брянський?
— Через три тижні — якраз рік, — подумавши, каже комроти.
— Надвечір зав'язався бій, — з цього завжди починає Сагайда свою історію, — а опівночі ми вже вступили і в місто. Німці за Дніпро драпали. Зайшли ми — все тріщить, горить, валиться. Відпросився я тої ночі в Брянського... Краще б ти мене був не пустив тоді, Юрко!.. Іду містом, наших бійців мало, цивільних — зовсім нікого, аж моторошно. А вулиця вся горить... І впізнаю її, і впізнати не можу: і рідна вона мені, і вже якась чужа, страшна. Я ніколи не бачив такої моторошної червоної ночі!.. Звернув до заводу проходжу в ворота, де тисячі разів проходив. Порожні обгорілі коробки будівель, над цехами звисає погнута арматура, а внизу під нею висять авіабомби, як чорні смалені свині. Не встигли їх підірвати... ті. Кінотеатр у парку догорає, кожне дерево освітлене, кожну гілку видно. А там же я колись... і сидів, і обіймав, і пригортав... Чортма! Чортма нічого! Свіжі смердючі вирви та якийсь дріт під ногами плутається!.. Приходжу на околицю, на місці нашого будинку — кучугура цегли та попелу, та й усе то було моє щастя, брате! Попошукав, поки таки знайшов в одному льоху знайомих сусідок — позгиналися, трясуться, впізнати мене не можуть. Довго переконував їх, що я справді Володька Сагайдин, той, від якого всі паркани колись тріщали. «Як ти змужнів!» (тобто постарів). «Як ти змінився!» — «Де мої?» —питаю. Батько, кажуть, ще зимою сорок першого пішов десь на село з тачкою по хліб та й не вернувся. Чи десь умер, чи снігами в дорозі замело. А сестру в Німеччину вивезли. Писала, кажуть, із Гамбурга, ще як була там на біржі. «А де ж, питаю... Муся?» Була така сусідка, лаборанткою працювала у нас на заводі. «Еге, кажуть, Муся... Муся... За коменданта вийшла!» — «Як вийшла?» — «Та так... Чи з охоти, чи з принуки, а вийшла і виїхала з ним...»
Деякий час усі сиділи задумавшись. Потім Сагайда враз стріпнув головою, одкинув чуба назад.
— Гаразд. За все поквитаємось. За все, за все! Ще заплачеш ти, Німеччино, кривавими сльозами. Все тут перетопчемо!
— Ми не дикі коні, щоб усе топтати, — з несподіваною різкістю відрубав Брянський. — Не такими нас ждуть.
— Знаю, знаю, ти одразу почнеш підводити базу, — відмахнувся нервово Сагайда. — Не бавитись же ми прийшли сюди!.. Скажи, Шовкун?
Шовкун саме чистив у кутку автомат, видно, не второпав, про що йшла мова.
— Скажи, правду я говорю?
Боєць боявся Сагайди, як напасті, і тому, глянувши спочатку на Брянського, чи той не сердиться, нарешті згодився:
— Аякже, слухаюсь.
Проте ця слухняність не заважала дотепному Шовкунові увечері від душі кепкувати з Сагайди в колі найближчих своїх земляків.
VI
Вечори в роті, якщо вона не йшла рити траншеї або тягати шпали для перекрить, перетворювались на справжні духовні бенкети, на якісь чарівні плавання з завмиранням серця по океанах далекого, мирного, інтимного.
Повний місяць у небі, сторожка тиша на землі... В ці місячні вечори бійці вилазять із своїх нір і збираються в траві за брустверами ходів сполучень. З тилу до самої вогневої підходить степ, бійці лежать біля нього,

« 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 »

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери