Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити
« 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 »

питав тоді в нього, і тепер боєць козирнув йому, вже як давньому знайомому. Чернишеві стало приємно.
З віадука вискочив заклопотаний начальник штабу з якимись паперами під пахвою й одразу ж задер голову, обстежуючи небо, чи немає там румунських «музикантів». Раптом погляд начальника зупинився на коневі, припнутому до дерева. Штабник вирячився на нього, як на щось жахливе, неймовірне, і, заїкаючись від хвилювання, накинувся на бійця:
— Чо-чому кінь білий?! — Певно, він хотів сказати, чому білий кінь не замаскований.
Боєць мовчав, весело кусаючи губу.
— Я вас пи-та-ю, — тряс штабник папкою бійцеві перед носом, — чому кінь білий?
Зв'язківець виструнчився і відповів з лукавою чіткістю:
— Не знаю, товаришу гвардії майор, чому кінь білий! Може, з-під білого жеребця!
Черниш засміявся і пішов, не чекаючи кінця розмови. Починалося нове життя з новими стосунками, з новими інтересами.
Стежка звивалась у високій траві попід насипом. Тепле повітря навкруги було напоєне густими пахощами степових квітів. Дрімали пашні, мліючи в сонячній духмяності. Посеред хлібів біліла розвалена залізнична будка, навколо неї стирчали обчухрані снарядами стовбури дерев. З-за будки вдарило трупним смородом.

IV
— Гвардії молодший лейтенант Черниш — у ваше розпорядження.
— Гаразд. Опустіть руку.
Командир мінроти відкладає газету вбік і застібає комір. Шия в нього по-дівочому красива, ніжна й така біла, наче він ніколи не виходить з цієї землянки на сонце.
— Мені вже дзвонили від «хазяїна», — продовжує командир роти і, подаючи руку Чернишеві, теж білу й тверду,
рекомендується: — Гвардії старший лейтенант Брянський.
Вони сідають на бруствері біля входу в землянку і, обмінюючись незначними запитаннями, пильно вивчають один одного. У Брянського юнацьке вродливе обличчя з тонкими рисами, безкровне, але не худе. З-за довгих білих вій уважно дивляться голубі, без блиску, очі.
Передвечірні сутінки спадають у лощину. Попід насипом строєм проходить взвод з лопатами, ломами й кайлами на плечах. Важко гупаючи, бійці зупиняються навпроти Брянського. Кремезний, товстолиций лейтенант хрипким басом доповідає командирові мінроти, що перший взвод повернувся з робіт. Брянський, з туго перетягнутим станом, з білявою пишною чуприною, стоїть, облитий променями призахідного сонця. «Як соняшник у цвіту», — думає Черниш про нього. Брянський, уважно вислухавши рапорт, питає, чи не забули часом лопат на місці роботи. Записує, скільки кубометрів викопано. Нарешті дозволяє розпустити взвод. Черниша знайомить з лейтенантом Сагайдою, командиром першого взводу.
— Ти також ванькою-взводним? — цікавиться Сагайда, оглядаючи Черниша без церемоній. — Давай, давай, буде, врешті, і мені полегкість...
— Після війни, — додає Брянський.
Пішли оглядати вогневу позицію. Вона, розгалужуючись, як корінь, на всі боки, розкинулась попід насипом ячейками і ходами сполучень. В ячейках, вкриті маскувальними сітками, стоять міномети, уважно дивляться в ясне румунське небо. Бійці, здебільшого вусаті, статечні чоловіки, загледівши офіцерів, зриваються на ноги і завмирають в готовності.
Вони з останнього поповнення, яке Брянський сам добирав і сам навчав, поки стояли в обороні. Бійці — переважно вінницькі, подільські, наддністрянські колгоспники — слухняні й працьовиті. Тут були односельці, сусіди, навіть двоє братів. Усі вони трималися вкупі, жили ще спільними спогадами про домівку та про запасний полк. Ще кликали один одного на ймення:
— Агей, Хомо!
— Що-бись маєш казати?
— Де ти запорпав паклю? Так, ніби питає:
— Де ти поклав вила?
Здавалось, вони так цілим колгоспом і прийшли сюди і, замість орати або сіяти, взялися за кутомір-квадрант, за нову, незнайому науку. Проте вони її опанували досить хутко, і Брянський був цілком задоволений своїми вусатими вихованцями.
— Я не помилився, добираючи саме цих вусачів з поповнення, — казав він тепер своїм офіцерам. — Вони сумлінно ставляться до праці, а це на фронті так само необхідно, як і десь на заводі. Між іншим, ви помічали, з кого виходить найбільше героїв у бою?
— З колишніх безпритульних, — сказав Сагайда. — З біломорканальців.
— Зовсім ні, — заперечив Брянський. — Я, навпаки, знав чимало таких, що в тилу, як то кажуть, на ходу підметки зривали, а тут, перед лицем смерті, ставали жалюгідними боягузами. Найкращі воїни — це вчорашні робітники, шахтарі, комбайнери, трактористи, взагалі люди чесних трудових професій. Адже війна — це насамперед робота, найтяжча з усіх відомих людині робіт, без вихідних, без відпусток, по двадцять чотири години на добу.
— Товариші, — сказав Сагайда, як перед аудиторією, — ви прослухали коротку інформацію наукового працівника, дослідника проблем війни, гвардії старшого лейтенанта Брянського. У кого є запитання?
— Давай, — сухо посміхнувся Брянський. — Валяй! Цієї ночі Черниш довго не міг заснути. У землянці було жарко. Поруч хропів Сагайда, він весь пашів і,

« 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 »

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери