Завантажити

Гадав я: забуто-прожито,

Занесено десь по воді,

Та в полі, де скошене жито,

Тополі стоять, як тоді.

Гадав я, що біла лілея

Полишила серце моє,

Але тополина алея

Споко́ю мені не дає.

Вона мені знов усміхалась,

У тінь свою вабила знов,

Неначе нічого не сталось

І ще не зів’яла любов.

Неначе наблизиться вечір,

Ти вийдеш, тамуючи дух.

Тополі нам тихо на плечі

Опустять свій лагідний пух.

Неначе загоїлась ранка

І ще не зів’яла любов.

Я бачу їх завжди щоранку,

А потім щовечора знов.

1980 р

читати