Завантажити

метушні, але скоренько знімайте його та заносьте до прохолодного місця, аби бджола заспокоїлась, а тоді, надвечір уже, й у вулик… Щоб не так було, як у наших пасічників: їлися поки рій не злетів, тільки хвоста й показав…
Та не заважайте роботящому працювати…





…білетерку


Це було за радянських часів. Білетерка (а заодно й прибиральниця) районного кінотеатру нічого на світі не любила так, як індійське кіно. Чергового нового фільму вона чекала мов незрівнянного свята. І не лише вона: перед кожним сеансом усі до одного місця в залі було зайнято й незліченні далекі (близьких білетерка не мала, жила самотиною) родичі, добре-, мало-, а то й зовсім незнайомі люди жалісно благали білетерку пропустити їх постояти хоча б у куточку (деякі соромливо ховали за спинами домашні стільчики) й добросерда завжди всіх пропускала, щойно в залі погасне світло.
З того білетерка мала неприємності. Через п’ять хвилин після початку сеансу директор кіномережі заходив до зали, виявляв безбілетників і суворо вичитував білетерку. „Вони ж так просяться! ? виправдовувалась білетерка. ? Ну як не пустиш людей на таке диво!“ Хитруючи, вона почала пускати спраглих за дивом до зали через десять хвилин після початку фільму, а коли керівництво розкусило й цей маневр білетерки, то через п’ятнадцять. Щасливі глядачі в залі встигали вже зазвичай до цієї пори просльозитися, але головні події були ще попереду…
Таке не могло тривати нескінченно ? директор кіномережі викликав білетерку в кабінет, оголосив догану з записом у трудовій книжці й попередив, що якщо вона ще хоч раз пропустить до зали хоча б одного безбілетного глядача, то її буде звільнено по статті й заборонено приходити в кіно навіть із придбаним у касі продовгуватим синеньким квитком за двадцять або сорок копійок.
Білетерка злякалася. Вона не уявляла себе без індійського кіно й кілька сеансів далекі родичі та добре-, мало-, й зовсім незнайомі їй шанувальники казки залишали кінотеатр значно раніше, аніж перш розраховували. Білетерка чулася винуватою й погано спала вночі.
Того разу до району привезли розкішний двосерійний кольоровий індійський фільм, який встиг уже прогриміти в столицях і на який з нетерпінням очікували. Всі квитки було розпродано вмить, усі до єдиного місця в залі було зайнято, далекі родичі та різні знайомі з відчайдушною надією дивилися на білетерку, наче вона була не білетеркою районного кінотеатру, а Святим Петром при воротах Едему. Білетерка не витримала…
Наступного дня директор підписав наказ про звільнення. Білетерка (заодно вона працювала й прибиральницею) востаннє повимітала й помила підлогу в глядацькій залі, у вестибулі, в касі та в кабінетах на другому поверсі, прийшла додому й покінчила з життям самогубством…






…асенізатора


Асенізатора в містечку не любили тільки тому, що він був асенізатором. Асенізатором же асенізатор працював ціле життя. Трудовий стаж добував у районному комунгоспі, а коли вийшов на пенсію то викупив за залишковою вартістю такого ж пенсійного віку свою автівку й продовжував собі працювати асенізатором у містечку за місцем проживання.
Це був хороший чоловік, совісний і порядний, завжди вчасно відкачував стічні ями, міркувався з сусідами, не вживав спиртного. Він не міг дозволити собі чарку, бо не знати, коли надійде виклик на відкачування наступної стічної ями й він завжди мусів бути напоготові. Асенізатор приїздив за викликом швидше за швидку допомогу з району й навіть швидше, аніж пожежні. Бо мешкав тут-таки, в містечку, був совісним і відповідальним.
Та однаково його ніхто не любив. Бо він був асенізатором, від нього та від його автівки (гімновозки ? казали в містечку) негарно пахло й узагалі… любити асенізатора… Його не любили настільки, що часто забували навіть покликати на весілля, хоча на весілля в містечку кликали всіх, бо містечко було невеликим.
Але коли найрідніший кум асенізатора забув покликати його на весілля дочки, всі в містечку відчули, що це вже надміру. І асенізатор відчув. І обурився так, що не виїхав навіть на черговий виклик. Та й кум зрозумів, що припустився нечемності, що це справді занадто: не запросити кума на весілля дочки тільки через те, що той асенізатор, і пішов до кума асенізатора додому вибачатися, але кума вдома не застав… і зітхнув тихцем із полегшенням.
Весілля бурувало. Всі обов’язкові страви було вже подано, туфельку в нареченої вкрадено, ворітну парубками випито… боярин тулив до свіжого синця під оком солоного огірка, головний сват розказував у мікрофон анекдоти…
Аж раптом на майданчик, де перехмелені гості вибивали зі зволоженого асфальту польку, поволі вкотилося щось, у чому танцювальники не одразу, але впізнали автівку асенізатора. Впізнали не зразу, бо гімновозка була

читати