Завантажити

що гніздилася на шиї вдвічі товщій, аніж у самого сержанта: „Привіт, братан! Як служба?“ ? Сержант проковтнув слину…




…чергову


За краєм далекого призалізничного села був переїзд, при якому чергували троє пожильців цього ж таки села: двоє чоловіків і жінка. Більше ніякої роботи в селі не було, місцеві хто мотався по заробітках, хто торгувати їздив до райцентру, хто ще куди; тому чергували на переїзді найкращі з сельчан, непитущі порядні та відповідальні. На переїзді завжди був порядок, начальство неодмінно ставило чергових по цьому переїзду за приклад іншим. Особливо хвалили жінку-чергову; ця, попри бездоганне виконання службових обов’язків знаходила час, аби доглядати перед будиночком чергового розкішну клумбу на якій буйніли чорнобривці, нагідки та бальзаміни.
Чергова серце вкладала в квіти, хоча сварилася через те з черговими-чоловіками бо ті мали звичку кидати в клумбу недопалки. І лаялася вона з ними, й просила, і попільницю з дому принесла ? нічого не допомагало! Дуже вже гарно було чоловікам, стоячи на помості та спираючись на перила, палити вночі й романтично ціляти недогарками в чорнобривці. Чергова заступала на зміну й гнівно визбирувала з-поміж коханої своєї краси гидотні заслинені бички.
А якось, приступивши до роботи та перевіривши на наявність недопалків клумбу, вжахнулася: мало того, що бичків виявилося там рівно вдвічі більше, ніж раніше, то ще й компанію їм складали смердючі хребти обгризеної хамси, ковбасні шкуринки та порожня пляшка з-під сорокаградусної! Це, як випитала потім чергова, гостював у напарника на переїзді його п’яничка-кум, якого вигонила з дому жінка. Сам черговий не пив, але кумові затамувати горе перепинити не міг… Ні, ? вирішила чергова, ? так далі не можна. Вона нікому більше не дозволить занапащати її красу!
Окрім трьох чергових по переїзду ще одна людина мала роботу в селі ? гуляща Люсьєна. Серед чоловіків-заробітчан завжди знаходився охочий до її недорогого краму й Люсьєна, хоч і ходила часто бита селянками, але ходила не голодна. Наступної зміни розігнати нудьгу гостелюбного чергового прийшов не п’яничка-кум, а розкішнотілеса Люсьєна. Порядний сім’янин не встояв і машиніст пізнього трускавецького з подивом відзначив, що нова залізничниця, яка завзято вітає його жовтим прапорцем із помосту, зовсім гола…
Приймаючи зміну, чергова була невблаганною: „Якщо я на своїй клумбі знайду ще хоча б одного захарканого недопалка, твоя жінка все знатиме, зрозумів?“
Люсьєна задоволено шелестіла в кишені двохсотенною ? чергова по переїзду розрахувалася з нею щедріше, аніж будь-хто з дотеперішніх клієнтів потіпахи. Що поробиш, за красу треба платити…





…шиномонтажника


Раніше він цього авто в місті не бачив. І хазяйки не зустрічав, нетутешня. Під’їхала: „Заднє ліве колесо підкачайте…“ Підкачав… усміхнулася… Чого? Чого б це власниця дорогущої криваво-червоної іномарки всміхалася до шиномонтажника? Цікаво так усміхнулася, гм… Це вам не Америка й не Європа, в нас люди так просто одне до одного не всміхаються, в нас якщо всміхаються, то не просто… А що, молодий, довготелесий… За два дні знов під’їхала, знову заднє ліве, знов усмішка… Золотник у нормі, нова машина, чого б це воно спускало? Може вмисно? Прикотила в провінцію, до бабусі в село скажімо, чи до хворої тітки, нікого не знає, нудно… Але ж… вона на такій тачці, а я всього лишень шиномонтажник… Ну то й що, може набридли їй цинічні розбещені багатійчики? Хтозна, піди розбери їх, заможних випещених власниць криваво-червоних іномарок! Побачимо, якщо це все не так собі, то під’їде ще…
Під’їхала! Заднє ліве! Ну чого, чого б воно спускало, те колесо, чого? І знову всміхається. Так, час уже реагувати якось на ті її усмішки, а то вахлак вахлаком! Село ? дамі нудно, дама на шию ледь не чіпляється, колесо мало не щодня приспускає, а ти шмарклі жвакуєш! Вирішено, наступного разу зачеплю… Нічого, в лоб не вдарить!
…заднє ліве… „Щось у вашої машини все ліве та ліве (й ми всміхатися вміємо по голлівудському!), видно наліво проситься десь, на природу… ? Оцінила, сміється… ? Стосовно природи, чи не могли б ви показати мені гарні довколишні місця, бо я заїжджа? Такі, щоб і ліс, і річечка, або ставок мальовничий…“
Ось! А ти мовчав, телепню, селюче неструганий! А вона вже, певно, й терплячку втратила, в них там у мегаполісах із такими речами швидко, ритм життя, знаєте… Що ж, покажемо, не підведемо… й не зганьбимося… і ми не в тім’я биті хай і не з мегаполіса… Ха-ха, оце буде що розказати хлопцям, оце підчепив! Куди ж її повезти? До калинівського лісу, там такі місцинки… саме для приватних справ… Або на Рось. Далеченько, та що, її ж бензин, хай жене… А що взяти? Шампусика, цукерочок… чи дорогою десь купимо?.. Головне гумку не забути, ха! Зладилися на завтра… без жартів, по діловому… ох уже ці

читати