Завантажити

жінки!..
Ледве дочекався, під’їхала… Але що це, в машині крім неї ще двоє: сонного вигляду молодичок та лисий дядько з багряного відлиску щоками… „То сідайте, чого ж ви? Будемо знайомитися: ми співвласники туристичного агентства. Знаєте, нині вітчизняні оператори переорієнтовуються на внутрішній туризм, шукаємо перспективні зелені зони… До речі, що там із нашим колесом? Може варто розібрати й заклеїти, як скажете?..





…механіка


Слюсар автосервісу розповідав: „По життю я був авіамеханіком. Пілот літав, а я готував йому машину. Ми були хорошою парою, він ? то просто ас, ну й я не так собі, скло протерти…
Я завжди мріяв політати. Пасажиром то літав ? після профілактики перевіряв машину в ходу, а от щоб самому за штурвалом… Умовляв його, та він не зважувався порушити правила. Але то був особливий день, зранку я відвіз дружину до пологового, а вже перед зльотом мені зателефонували, що народився син. І пілот дозволив… Я перебрав керування на себе. Це було незрівнянне відчуття: машина дослухалася до найменшого поруху, ніби вгадувала мої бажання!
Досі не знаю, що я вчинив не так… Присягаюся, я все робив правильно! Але машина завалилась на крило, він перехопив штурвал та запізно… Останнє, що я почув, це була команда катапультуватися… А пілот не встиг… Державна комісія довго розбиралася, але я втаїв, що штурвалив сам – злякався… Одразу подав на звільнення…
Але це ще не кінець історії… мій син, якому я дав ім’я загиблого товариша… З кожним днем, з кожним місяцем і з кожним роком він усе виразніше й виразніше робився схожим на мого пілота! До дрібниць, до родимочки на шиї! Це не те, на що ви подумали. У той час, коли моя дружина завагітніла, пілот відпочивав із сім’єю на морі, а відпустки в них довгі… Ні, якби так, може мені було б навіть легше, але ж ні!
Це було катування. Щодня я дивився на невинного малого, а бачив його… дружині не казав нічого, а сам помалу зсовувався з глузду! Якось забрів до церкви. Поставив свічку, нескладно помолився, вижебруючи в Господа прощення. Але від того личко мого сина не стало іншим. Це він, ? думав я про пілота. Це його душа переселилася в мого щойнонародженого сина, аби ціле життя дорікати мені потім за нерозумний вчинок. Що мені робити!?
Тихенько намірився вже, було, піти з родини, але якось зустрів на вулиці його вдову. Вона ледь кивнула, але я догнав її й усе розповів. Усе, вперше! Вона трохи поплакала, а потім сказала, що хотіла б побачити… Я влаштував їм зустріч, ніби випадково… вона пригорнула хлопця… Ми швидко заприязнилися, вдова часто приходила до нас у гості, бавилася з малим, а коли його збирали в школу затялася, що саме тітонька купить першачкові портфеля. Вона мене простила і дивно, звідтоді хлопець наче втратив оту свою несамовиту схожість…
Зараз він виріс, вивчився, приїхав до вашого міста на роботу, ну й ми з дружиною за ним. А вдова залишилася там. Щороку в день загибелі пілота я їжджу до неї і ми ходимо на його могилу. Тільки ми вдвох, мої син і дружина ніколи там не були, їм не треба. В цей час вони святкують день народження…“






…пасічника


Того літа бджоли роїлися як ніколи. Весна була вітряною, сухою, взяток нікудишній; пасічники кляли долю, жалілися на зміни клімату та хмуро виносили з точків порожні вулики…
Лише кебетливий пасічник не нарікав. Цей завзято майстрував ройові прищепи, невтомно розвозив нехитрі вироби по гайках, байраках та лісосмугах і отримував доробок там, де решта терпіли збитки. Щодня об’їжджав пасічник своє господарство, знімав рої та множив пасіку, вдоволено потираючи руки в солодкому передчутті майбутніх прибутків.
Заходився він якось біля дорідного шумливого рою, що вигідно вгніздився на підвішеній до старої яблуні прищепі, роївню якраз підводив, аж тут з’являється чоловік: „Чого це ти до моїх бджіл скрадаєшся? ? Нікуди я не скрадаюсь! ? обурився пасічник. ? Бджоли на мою прищепу налетіли, й підписана вона! ? Так, але бджоли мої! ? заперечив чоловік. ? Он і пасіка наша за садком, цей рій із мого вулика вилетів уранці, я бачив! ? Чого ж не зняв, як бачив? ? затявся кебетливий пасічник. ? Лежите, боки грієте, а я посадками гасаю то й маю… ? А ти що, хитріший за інших, бач який… Хочу лежати то й лежу, а бджоли мої, там і матка мічена, покажу…“
В цей час до сперечальників підійшов третій: „Чого сваритеся? ? Та ось рій не поділимо, може ти розмириш? ? А що тут мирити, ? засміявся третій чоловік, ? рій мій та й решта! ? Як? ? аж роти пороззявляли перші. ? А так: садок мій, яблуня моя й плоди на ній теж мої. А рій такий самий плід, тільки бджолиний!“
Довго сперечалися бджолярі, кожен мався за хазяїна рою та інші не приставали. Особливо в’їлися двоє на кебетливого пасічника: ач розумник!.. Сперечалися-сперечалися, аж поки…
Якщо наскочите раптом на рій, то не гайтеся. Без

читати