Завантажити

Не вбий метелика нічного,

Котрий пильнує твій вогонь.

Між подорожників,

Обіч рудого шляху...

Роса втопила пил, спливає час,

Сочиться тихо з ери в еру,

Затулюєш діряву напівсферу,

Та зорі губляться в бур’ян.

Сьогодні, вчора...

Мудро гасне ватра,

І ти не в змозі наздогнати „завтра”,

І ти безсилий, голий перед ТИМИ,

Всіма...

Ось ти і він,

І вже нічого.

Спинись, не вбий метелика нічного,

Бо ще одна зоря умре в траву...

І світ не скрикне, навіть не помітить,

Але ТИ знатимеш і десь, між марноти,

У розпалі асфальтового раю,

Прихопить серце, видихнеш: „згораю...”

І погляд зойкне в безвість вітрову,

І вишнікров закапають в траву...

2005 р.

читати