Олексій Ганзенко Не вбий метелика нічного... Не вбий метелика нічного, Котрий пильнує твій вогонь. Між подорожників, Обіч рудого шляху... Роса втопила пил, спливає час, Сочиться тихо з ери в еру, Затулюєш діряву напівсферу, Та зорі губляться в бур’ян. Сьогодні, вчора... Мудро гасне ватра, І ти не в змозі наздогнати „завтра”, І ти безсилий, голий перед ТИМИ, Всіма... Ось ти і він, І вже нічого. Спинись, не вбий метелика нічного, Бо ще одна зоря умре в траву... І світ не скрикне, навіть не помітить, Але ТИ знатимеш і десь, між марноти, У розпалі асфальтового раю, Прихопить серце, видихнеш: „згораю...” І погляд зойкне в безвість вітрову, І вишнікров закапають в траву...     2005 р.   *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/oleksiy_ganzenko/ne_vbiy_metelika_nichnogo.../