Завантажити

Дозволь, я поведу тебе під руку

У біле поле, в тихий снігопад;

Дозволь, я прожену від тебе муку,

І хай не повертається назад.

Пухка зима повільно й урочисто

Сховає слід, неначе жар зола,

І біла ковдра, неймовірно чиста,

Укриє наші змучені тіла.

Ми довго йшли холодною сльотою,

Нога в пітьмі ламала перший лід.

Ти грішною була й була святою,

Вела вперед і пленталась услід.

Минали дні, гарячі і холодні,

Лили дощі осінньої пори;

Щодень углиб росла життя безодня,

Щодень зростала пам’ять догори.

Навіщо світ такий прямолінійний? –

Зворотний шлях не діждеться мене.

Щоразу рай – далекий і біблійний,

Щоразу пекло – поруч і земне!

Хоча вини моєї в тім немає,

А може й є. Залишимо сльоту!

Ні, я не пропоную тобі раю.

Я тільки пропоную чистоту!

Вже он і час, втомившись ідучи, став.

Чи циферблат негода замела.

Пухка зима повільно й урочисто

Змете наш слід, і сніг немов зола…

1994 р.

читати