Олексій Ганзенко Дозволь, я поведу тебе під руку... Дозволь, я поведу тебе під руку У біле поле, в тихий снігопад; Дозволь, я прожену від тебе муку, І хай не повертається назад.   Пухка зима повільно й урочисто Сховає слід, неначе жар зола, І біла ковдра, неймовірно чиста, Укриє наші змучені тіла.   Ми довго йшли холодною сльотою, Нога в пітьмі ламала перший лід. Ти грішною була й була святою, Вела вперед і пленталась услід.   Минали дні, гарячі і холодні, Лили дощі осінньої пори; Щодень углиб росла життя безодня, Щодень зростала пам’ять догори.   Навіщо світ такий прямолінійний? – Зворотний шлях не діждеться мене. Щоразу рай – далекий і біблійний, Щоразу пекло – поруч і земне!   Хоча вини моєї в тім немає, А може й є. Залишимо сльоту! Ні, я не пропоную тобі раю. Я тільки пропоную чистоту!   Вже он і час, втомившись ідучи, став. Чи циферблат негода замела. Пухка зима повільно й урочисто Змете наш слід, і сніг немов зола…   1994 р.   *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/oleksiy_ganzenko/dozvol_ya_povedu_tebe_pid_ruku.../