Завантажити

вколов,
Пішов завзято, сміливо на нього.
Щит розтрощив йому, пробив і панцир,
Свій довгий спис втопив йому у тілі.
А вдарив так, що смерть ним захитала,
Що труп далеко покотивсь на шлях.
Турпін глядить, як шибеник цей в'ється,
Глядить і вслід йому промовив так
«Гей, боягузе, ти брехню говориш!
Великий Карл нас завжди захистить.
Не в гадці нашим франкам утікати,
А вам ні кроком дальше не піти.
Кажу вам, всіх вас тут чекає смерть.
Рубайте, франки, не щадіте рук,
Удари перші - наші, слава Богу!»
І знов лунає в полі «Монжуа!» [...]
105
По бойовищі їде граф Роланд
З мечем в руці, що славно тне й рубає
Й багато втрат наносить сарацинам.
Ах, бачити б, як клав за трупом трупа,
Як по землі пливла червона кров,
Зрошаючи у нього руки й панцир,
Його коневі гриву та лопатки!
І Олівер не лінувався бити,
І кожний пер не мав чого стидатись.
А франки теж як слід вдаряють, б'ються.
Невірні гинуть, інші з болю в'ються.
Архієпископ каже «Слава нашим!»
Знов Карла клич лунає «Монжуа!»
У страшній битві гинуть найкращі і франкські, і сарацинські воїни. А тим часом у Франції здійнялася небачена буря
За громом грім вдаряє, вихор виє,
Дощі та град ідуть без міри, без кінця,
І блискавки блискучі часто грають,
Помітно скрізь хитається земля
Шматка землі нема, де б мур не падав.
Люди з жахом споглядають величне і страхітливе видовище, не розуміючи, що це сама природа тужить за Роландом.
Пліч-о-пліч з товаришами відважно б'ється Роланд, сподіваючись на славну перемогу. Проте Марсіль посилає нові війська. Побачивши незліченні ряди сарацинів, Роланд і Олівер зрозуміли, що потрапили у пастку, з якої ніхто не врятується.
115
Поглянуть франки, а невірних сили
З усіх сторін усі поля покрили.
Всім на устах Роланд і Олівер,
І пери; їм спасати всіх тепер.
Тоді Турпін сказав, що мав на думці
«Пани барони! Киньте злії мислі!
Молю я вас, щоб не втікали, пробі,
Щоб злих пісень про нас не заспівали.
В хвилині цій нам суджено померти,
До завтра вже не бути нам в живих.
А я за те одне ручатись можу,
Що нині рай стоїть для нас відкритий.
Там царювати станете з святими».
Зогрілись франки всі словами цими,
І всім з грудей крик вирвавсь «Монжуа!»
Стомлені від запеклої битви, франки почали втрачати своїх найвідважніших і наймогутніших рицарів. Роланд і Олівер з жалем бачать загибель своїх товаришів.
122
А там Грандоній-мавр, невірний син
Каппадокійського царя Кап'єля,
На конику, що звався Марморі
Й бистріший був від птаха під час льоту,
Остроги стиснув, поводи пустив,
З всієї сили на Джеріна вдарив.
Червоний щит розбив і вирвав з рук,
Розшматував гартовану кіpacy,
Встромив у тіло синю хоруговку
І на холодну скелю кинув трупа.
А потім він убив іще Джер'єра
І Гіз з Сент-Антуан і Берандж'єра
Та ще й Австора, можного князька
Валенсії й Роданської землі.
Сконав Австор, зраділи всі невірні,
А франки кажуть «Скільки наших гине!»
123-124
Трима в руці Роланд кривавий меч.
Міркує вже, що франки духа тратять,
Йому у грудях серце з жалю стигне.
Гукає мавру «Бог тебе побив би!
За цього ти заплатиш ще мені!»
Остроги стиснув - вибіг кінь з юрби.
Розплата буде, - вже й зійшлись вони.
Грандоній був красивий і моторний,
У боротьбі завзятий і проворний.
Коли Роланда він зустрів віч-на-віч,
Пізнав його, хоч і не бачив зроду;
Пізнав його по стрункості постави,
По погляді і благороднім тілі.
Пізнав та скрити ляку не зумів.
Хотів втекти відразу, та даремно;
Барон на нього так завзято вдарив,
Що по забрало розрубав шолом,
Пробив у нього ніс, уста і зуби,
Пробив і панцир з защіпками і груди,
Й обвідкy з срібла в золотім сідлі,
А врешті і в коня хребет розсік.
Убив обох, - для них нема вже ради!
Іспанці всі аж охнули з досади.
А франки кажуть «Славно бивсь Роланд!
125-127
Кривавий бій кипить, лютує далі.
З завзяттям, з силою вдаряють франки,
Рубають руки, ребра і хребти,
Рубають зброю до живого тіла;
В траві зеленій ясна кров скипіла.
Велика Земле, проклята аллахом,
Найхоробріший в світі твій народ!
Невірні стали кликати Марсіля
«Прийди, наш царю, нам допомогти!»
[...] Великих втрат зазнали християни.
Хто бачив би Роланда й Олівера,
Як тяли і сікли вони мечами,
Як списом теж вдаряв архієпископ!
Число погиблих нині добре звіcне,
Воно у давніх хроніках стоїть
Там маврів впало тисячі чотири.
Чотири рази нашим пощастило.
За п'ятим разом їх постигла смерть.
В бою погибли рицарі французькі,
В живих лишив Бог тільки шістдесят.
Колись за це заплатять ще невірні!
128-130
Коли Роланд побачив гибель франків,
Він так озвавсь до друга Олівера
«Мій вірний друже, радь, що хочеш, пробі!
Бач, скільки рицарів тут землю вкрило.
Аж сум, що Францію солодку, гарну
Баронів стільки разом опустило!
Гей, Карле-друже, де ти, володарю
Що нам почати, Олівере-брате
Яким би світом вість йому подати»
«Не знаю, як, - говорить Олівер.
Я над ганьбу волію смерть

читати