Завантажити

другий був Базіль;
Він голови їм зняв біля Альтіль.
Кінчай війну, коли її почав,
Усі війська веди на Сарагосу
І облягай її хоча б весь вік,
Щоб лиш їх смерть на зраднику помстити!»
15
Гей, та й понурив голову володар!
Bін гладить бороду і крутить вус,
Ні сяк, ні так племіннику не каже.
3амовкли франки, тільки Ганелон
3ривається, іде до короля
І починає сміливо ось як
«Гультяєві, - говорить він, - не віp!
Не мій це зиск, ні чийсь, а тільки твій,
Коли король Марсіль переказав,
Що хоче бути ленником твоїм
І всю Іcпанію у лені прийме;
А надто ж прийме він і нашу віpy.
Хто цій заяві ще не рад, байдуже,
3ухвальця рада послуху не варта.
Лишім нерозум, розуму держімся!» [...]
18-20
«Кого послати б нам, пани барони,
До сарацина, пана Сарагоси»
Озвавсь Роланд «Найкраще я піду».
«Ніщо не втнеш! - сказав граф Олівер.
У тебе вдача запрудка й загорда.
Боюся я, щоб ти не зняв там бучі.
Коли ж король звелить, то я піду».
На те король сказав «Мовчіть обидва!
Обом вам ніг не понести туди!»
«Французькі рицарі, - озвавсь король, -
Назначте ж бо з моїх земель барона,
Щоб вість мою Марсілеві заніс!»
На те Роланд «Вітчим мій, Ганелон!»
А франки «Так, він справиться як слід.
Хай буде він; мудрішого не вишлеш!»
Та й защеміло ж серце в Ганелона!
Блискучі очі, гордий вид у нього,
Широкі груди, благородне тіло,
А гарний - не надивляться всі пери.
Та до Роланда «Що за зліcть, шалений!
Та ж звісно всім, що я тобі вітчим;
А ти б хотів, щоб я йшов до Марсіля.
Коли мені дасть Бог звідтіль вернутись,
Я наварю тобі за те такого,
Що вистачить і до кінця життя».
На те Роланд «3ухвальство, гордість чую.
Погроз Я не боюсь! - Це кожний знає.
Однак нам треба мудрого послати.
Я виручу, щоб лиш король дозволив!»
21-23
А Ганелон «Не йти тобі за мене!
Ти не васал мій, я тобі не пан.
Король мені велить сповняти службу, -
Я в Сарагосу до Марсіля йду.
Вперед, одначе, я тобі віддячусь».
Коли Роланд почув таке - та в сміх.
Граф Ганелон почув Роландів сміх;
Він мало що не тpіc зі злості-гніву,
Він мало що ума був не позбувся.
Сказав до графа «Не люблю тебе.
Ти зрадою звернув на мене вибір.
Володарю мій правий! Ось я тут,
Твої накази виповнять готов!
Я знаю вже мені йти в Сарагосу;
Туди ж піти - та чи звідтіль вернутись
А я ж узяв сестру твою; у мене ж
Є син від неї - кращого немає -
Балдвін! Та й рицар буде, всі це кажуть.
Йому лишаю всі гонори й лен.
Піклуйся ним, бо я вже не побачу...»
24-27
Сказав король «Ходи ж бо, Ганелоне!
Ось палиця тобі і рукавиця!
Сам бачиш - франки вибрали тебе».
А Ганелон «Роландова це справа!
Його мені до смерті не любити,
Ні Олівера, бо він друг йому,
Ні перів, бо й вони його так люблять.
При тобі я кажу це їм, мій пане».
На те король «Завзятий ти не в міpy...
Та що ж! Іди, бо я тобі велю!»
«Я йду, хоч захисту мені не буде;
Не мав Базіль, не мав Базан його...»
Цар подає з правиці рукавицю,
Та Ганелон в думках світами лине;
Бере її вона падає на землю.
А франки кажуть «Боже, що за знак
Посольство це нам вийде на погибель».
«Побачите!» - озвався Ганелон. [...]
28-30
Ген-ген високе дерево оливне.
Він взяв туди й настиг послів-поганців;
Чекав на нього тамки Бланкандрін.
Та й дотепно ж вони там розмовляли!
«Чудний цей Карл! - говорить Бланкандрін.
Апулію й Калабрію здобув,
Солоним морем в Англію поплив,
Здер там подушне для Петра святого,
Чого ж йому у нашій ще землі»
А Ганелон «Такий зухвалець вдався!
І де є той, який би з ним рівнявся»
Тут Бланкандрін «Ще франки дуже чесні.
Та графи їх, що королю своєму
Так радять, вapті доброї догани.
Вони погублять і його, і інших».
«Не знаю, - каже Ганелон, - хто інший,
Як не Роланд; та він ганьби діждеться.
Ще гордість він спокутує свою,
Бо дня нема, щоб не пускавсь на смерть.
Коли його хто вб'є, в нас буде мир!»
А Бланкандрін «Роланд не в міру лютий.
Він рад би цілий світ завоювати,
Він рад би землі зразу всі здобути.
З яким же ж військом він докаже це»
«З французьким військом! - каже Ганелон.
Його всі люблять так, що й не покинуть.
Він дав їм стільки срібла, злота, шовку,
Багато зброї, коней, мулів дав.
Роланда волі слухає й володар;
Роланд йому здобуде все по Схід!»
31
Так їхав Ганелон із Бланкандріном,
Аж подали собі взаємне слово,
Що будуть важити на смерть Роланда.
Так їхали дорогами, шляхами,
Аж і під тисом стали, в Сарагосі. [...]
Посли разом з Ганелоном прийшли до Марсіля, щоб розповісти про наслідки переговорів. Бланкандрін сповістив, що своє завдання він виконав, і передав слово Ганелонові, який оголосив волю Карла. У разі незгоди Карл забере все силою, а самого Марсіля відведе в Ахен і там судитиме на смерть, - попередив Ганелон. Погрози обурили запального Марсіля. Він замахнувся на франксъкого посла. Але Ганелон, рицар безумовно сміливий, вихопив свій меч, зібравшись дати відсіч ворогам, які кількісно його переважали. Відвага

читати