Завантажити

воїна викликала загальне захоплення і прихильність.
36-37
До короля наблизивсь Ганелон
Та й так озвавсь «Ти сердишся неслушно.
Володар Франції, Великий Карл,
Сказав, щоб ти прийняв Христову віру;
Він пів-Іcпанії тобі дасть в лені,
А другий пай його племінник візьме,
Роланд, - лихий і гордий це сусід.
Коли ж би ти не мав на це пристати,
Він Сарагосу облягати буде,
Він візьме силою тебе, скує,
В столицю, в Ахен прямо відведе». [...]
39-42
«Мій любий пане, Ганелоне ! – каже
Марсіль. - Я нерозважно поступив,
Що вбити бравсь тебе в великім гніві.
Ось на тобі від мене ці соболі!» [...]
Тоді Марсіль «Знай добре, Ганелоне,
Що я тебе любити щиро хочу.
Про Карла дещо вчути я б був рад.
Ну, та й старий він, вже прожив свій вік;
Йому, як знаю, двісті літ минуло.
Він стільки світу вже собою витер,
Своїм щитом відбив ударів стільки,
Пустив з торбами стільки королів!
Коли ж йому боїв цих досить буде»
А Ганелон на те «Наш Карл не з тих!
Його хто раз лиш бачив і пізнав,
Цей рад не рад казав «Це бравий цар!»
Як не хвалив би я його, не славив,
Його честь, добрість вищі над усе.
А хто ж розкаже про його хоробрість
Це Бог йому вже дав таку відвагу.
Я б швидше вмер, ніж відступив його».
Поганець каже «Тим воно й дивніш!
Та ж Карл оцей такий старий та сивий,
Йому, як бачу, двісті літ чи більш!
Він стільки світу різного об'їздив,
Не раз він списом, шаблею дістав,
Пустив з торбами стільки королів!
Коли ж йому боїв цих досить буде»
«Цьому не бути, - каже Ганелон,
Як довго житиме його племінник,
Якому рівного нема під небом.
І доки біля нього Олівер,
І пери всі, яких король так любить,
І їх дружина - двадцять тисяч франків,
Король спокійний! - Хто йому страшний»
А сарацин «Воно і тим дивніш!
Та ж Карл оцей так побілів, посивів;
Йому, як бачу, двісті літ чи більш!
Він стільки світу витязем пройшов,
Він гострим списом стільки раз дістав,
Могутніх королів багато вбив,
Багато їх у полі покопав;
Коли ж йому боїв цих досить буде»
«Цьому не бути, - каже Ганелон,
Як довго житиме його Роланд;
Такого рицаря шукай по Схід!
І доки біля нього Олівер,
І пери всі, яких король так любить,
І їх дружина - двадцять тисяч франків,
Король спокійний! - Хто йому страшний»
43-46
«Мій любий пане Ганелоне ! – каже
Король Марсіль. - У мене ж стільки війська,
Що кращого не бачити тобі.
Я можу тисяч більш чотириста
В цю ж мить вести на франків короля».
А Ганелон йому на те «Не нині!
Ти втратив би своїх поганців много;
То ж кинь нерозум, хитрощів держися!
Даруй добра володареві стільки,
Щоб дивувалися йому всі франки
Заложників хоч двадцять, а пошли.
Король в солодку Францію поверне,
За ним оддалеки сторожа піде,
А там, гадаю, буде й граф Роланд
І бравий та учтивий Олівер.
А пропадуть вони, - мені повір,
То пропадуть і гордощі у Карла.
Не схоче він вже воювати вас».
«А як же ж, любий пане Ганелоне,
Як міг би я Роланда вбити, як»
А Ганелон «Я можу це сказати.
Як зайде наш король в Сізерський яр,
За ним оддалеки сторожа йтиме,
А в ній багач Роланд, його племінник,
І Олівер, якому він так вірить,
А з ними буде двадцять тисяч франків,
Пошли на них сто тисяч сарацинів,
Хай заведуть відразу бійку з ними.
Зазнають франки там великих втрат.
Хоч жертвою немало й ваших ляже.
Коли б Роландові зробив хто смерть,
Не стало б в Карла правої руки;
Він не зібрав би сил таких ніколи;
Спочила би Великая Земля».
Коли це вчув Марсіль від Ганелона,
Поцілував його й послав по скарби.
Марсіль сказав (що ж мав казати більше!)
«Лиш той порадник добрий, що і певний.
Щоб наш Роланд був, присягай на зраду!»
А Ганелон «Хай буде так, як хочеш».
Присяг на святощі меча Морглейса, 6
Свою повинність потоптав ногами.
53-54
Карл жде вісток від Ганелона й дачки
З великої іспанської землі.
З зорею, раннім ранком, скоро світ
Граф Ганелон добився до намету.
Піднявся майже рівно з днем володар,
Прослухав утреню, прослухав службу,
Став на траві зеленій під шатром.
Був там Роланд, був бравий Олівер,
Був там князь Найм, було чимало й інших.
Йде й віроломний зрадник Ганелон
І починає хитру-хитру річ
Він так цареві «Бог тебе спаси!
Ось тут тобі ключі від Сарагоси,
А тут майна усякого багато
І двадцять душ, - кажи їх берегти.
А що король Марсіль, так той, вір, пане,
Прибуде у твоє французьке царство
І визнає закон той сам, що в тебе.
У нього руки зв'язані, - він твій...
Він прийме з рук твоїх іспанське царство».
Король на те «Так дякувати Богу!
За те, що справивсь, щедрий дар дістанеш».
Посеред військ у сурми засурміли;
Знялися франки, осідлали коні,
Пославсь їх шлях у Францію солодку.
Карл увесь день просувався зі своїм військом до кордонів Франції. Настала ніч. Король ліг спочивати, і йому наснилося, що стоїть він у Сізерському Ярі, тримаючи в руках списа, як раптом Ганелон вирвав з рук короля списа і розбив його на друзки. У наступному сні,

читати