Завантажити

події відбуваються вже у столиці Франції Ахен. На Карла нападають ведмідь і леопард, але несподівано з'являється дужий пес, який вступає у відчайдушну боротьбу з кровожерливими хижаками. Карл прокинувся, так і не дізнавшись, хто переміг у смертельній битві.
58
Минулась ніч; ось зайнялась зоря.
Володар їде гордо на коні
Посеред військ і бачним водить оком.
«Мої пани барони, - каже Карл,
Чи бачите міжгір'я це Кажіть же
Кому лишатись поза нами з військом»
«Роландові! - говорить Ганелон.
Та ж хоробрішого нема вже в тебе».
Вчув це король, поглянув грізним оком
Та й так промовив «З тебе справжній чорт;
Та й вічний гнів вселивсь в твоєму тілі.
А хто ж передню поведе дружину»
А Ганелон «Одж'єр, наш датський рицар!
Бо й хто ж з баронів справиться з цим краще»
59-64
Коли почув про вибір граф Роланд,
Промовив він, як рицарю пристало
«Тобі, мій батьку, лиш любов я винен
За те, що вибір твій упав на мене.
Зате ж пан Франції, Великий Карл,
Не втратить, - зараз це сказати можу».
Коли почув про вибір граф Роланд,
У гніві так промовив до вітчима
«Ей, боягузе кепської породи!
То ти гадав собі, що може в мене
Так рукавиця випаде із рук,
Як перед Карлом випала у тебе»
«Володарю, - сказав барон Роланд,
Дай лук мені, що держиш у руці!
Докір, надіюсь, не впаде на мене,
Що випав він мені на землю з рук,
Як рукавиця в графа Ганелона!»
Схилив, понурив голову володар;
Він гладить бороду, він крутить вус,
В очах не в силі приховати сліз.
До себе зве Роланда наш володар
«Мій любий графе, - каже, - знаєш що
Тобі я лишу половину війська.
Бери його, безпечний будеш з ним».
«Цього не вчиню, - каже граф, - хай Бог
Поб'є мене, як скривджу кров свою.
Візьму лиш двадцять тисяч бравих франків.
Міжгір'ям ти coбі безпечно йди,
Нікого, поки я живу, не бійся».
Сів на коня хоро6рий граф Роланд...
За ним іде товариш Олівер,
Іде Джерін і сміливий Джер'єр.
За ними Берандж'єр, Отон, Самсон,
Старенький Ансеїс; іде за ними
І рицарський Джерард із Руссілону,
І Енджельєр, відважний вождь гасконський.
Прийшов сюди Турпін архієпископ.
«Піду і я, - говорить граф Готьє, -
Роланд мій пан, Роланда не покину!»
Всіх двадцять тисяч рицарів зібралось.
Роланд зі своїм загоном залишився в Ронсевальській ущелині, а франкські війська пішли далі. Карл їхав, журячись і розмірковуючи про зловісний сон. Він передчуває, що Ганелон неспроста запропонував Роланда у сторожу. А тим часом король Марсіль збирає трьохсоттисячне військо і, вславивши Магомета, вирушає за франками. Невдовзі сарацини бачать прапори Роландового двадцятитисячного загону і поспішають озброїтися.
На кожнім з них є сарацинський панцир,
Здебільшого у Сарагосі кутий,
У кожного шолом тугий, потрійний,
Сталевий меч - вієнська славна сталь,
Порядний щит і валентійський спис,
Червоні, білі й сині хоругви.
Всі зсіли з мулів і з парадних коней,
В густих рядах всі на воєнних їдуть.
Був ясний день, світило пишно сонце.
Його промінням блискотіла зброя.
Щоб краще йти, в роги заграли й в сурми;
Пішла така луна, що й франки чують.
«Здається, друже, - каже Олівер,
Що з сарацином випаде нам битись».
«Дай боже, - відповів йому Роланд,
Постояти нам тут за короля!
За свого пана треба наразитись
На всю біду, на спеку і мороз,
А хоч би душу й тіло положити.
Хай кожний лиш глядить, щоб добре бив.
Щоб злих пісень про нас не заспівали.
За нами правда, за невірним зрада.
Я злого прикладу не дам нікому».
81-82
Став Олівер на шпилечку гори,
Докладно бачить він іспанське царство,
Докладно бачить хмари сарацинів.
Горять шоломи злотом-самоцвітом,
Вогнем сталеві панцирі блискочуть,
Поблискують щити й списи зловіщо,
А прапорів і годі полічити.
Така їх сила-безліч там була,
Що Олівер аж сам забувся з дива.
Стривожений вернувся він до франків,
Прийшов до них і все їм розповів.
«Так много, - каже Олівер, - невірних,
Як я їх бачив, не узрить ніхто.
Сто тисяч буде щитоносців там,
А всі в шоломах, в панцирах блискучих;
Блищать у них мечі й списи сталеві,
Жде січа нас, якої не було.
Нехай вас Бог кріпить, пани барони!
Щоб не побили нас, держімся поля!»
Тут франки «Горе боягузам всім!
Хоча б іти на явну смерть, ходім!»
83-85
«Поганців много, - каже Олівер,
А наших франків, бачу, мало дуже.
Гей, засурми хіба, Роланде-друже!
Почує Карл і вернеться тепер».
На те Роланд «Не мудро б я зробив;
В солодкій Франції позбувся б слави.
Велю щосил рубати Дюрандалем,
Хоч би по злоту ручку кров'ю сплив.
На горе зрадники в цей яр увійдуть.
Ручуся вам, їх жде нехибна смерть».
«Гей, засурми на Оліфанті, друже!
Почує Карл і вернеться ще з військом».
На те Роланд «Хай Бог мене боронить,
Щоб я свій рід неславою покрив,
Щоб сорому я Франції набавив!
Ні, я волю рубати Дюрандалем,
Оцим мечем, що тут при боці висить;
Побачите, це вістря кров сполоще.
На лихо постягалися поганці;
Ручуся вам, усіх зустріне смерть!»
«Гей, засурми

читати