Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити

постать. Перейшов на праву сторону і злісно сплюнув — замість людини над кюветом стояв голий кущ калини.
Пропливали розрізнені і розріджені шматки його життя; намагався кудись подалі заховати їх, намагався утішити себе якимись марними сподіванками, хоча уже давно зрозумів: його зв'язує із цим світом тільки великий страх, що жене із насидженого гнізда, і награбоване добро, що розмістилося на підводах, лягло на грудях і животі, одночасно холодячи і гріючи все по-старечому лякливе тіло. Еге ж, від одного дотику до золотих містків, що були заховані під його одежею, ставало трохи легше, немовби вони були тими човнами, що перевезуть до такого берега, де не досягне його тривога, острах і кара.
Ліси залили шлях таким туманом, що навіть не можна було розібрати масті коней. Позаду загурчала машина, плавно під'їхала і зупинилась біля заднього воза.
— Пане обер-лейтенант! — радісно подався назустріч Альфредові Шенкелю. І раптом знітився: яке похмуре і зосереджене обличчя у німця, яким холодом віють його очі!
— Век! — офіцер різким помахом руки наказав йому зійти з дороги.
— Як век? — подивився в невблаганні очі.
— Додому повертайся, — загрозливо ступив крок наперед, і Варчук, обливаючись потом, раптом зрозумів усе, але, роблячи вигляд, що слухається фашиста, через силу улесливо посміхнувся.
— Добре, пане обер-лейтенант. Повертаю назад, — і, до болю вхопившися обома руками за повід підручного коня, почав повертати воза.
Офіцер ліктем відштовхнув його і направив коні, як вони і йшли.
— Не пущу! — голосно крикнув Сафрон, заточуючись, але не випускаючи повода з рук. — Не пущу! — іще голосніше закричав. І вже не тільки острах, а й рішучість була в його надломленому голосі, та хвилинна рішучість, що й боягуза робить сміливим. Він не міг втратити свого добра: без нього залишився б на самоті тільки з одним страхом, а з таким єдиним супутником довго не проживеш. І це теж розумів Сафрон.
Шенкель ударив його в груди, а потім ногою копнув по стегну. Відступивши назад, Варчук у дикій рішучості сунув руку до кишені, де лежав парабелум. Але офіцер випередив його. Перед Сафроном у страшній і холодній круговерті майнуло перекошене злобою обличчя обер-лейтенанта, шматок воза, навантаженого скарбами, і кінська, здиблена вгору голова. Знову душа боягуза скувала всі його рухи, і рука не підняла зброї.
І, уже мертвий від розриву серця, він дістає щедрий свинцевий подарунок — всю обойму свого браунінга вгатив фашист, вибиваючи злість і острах із неживого тіла. Одначе не вибив — вони потворною маскою скривили старе пожмаковане обличчя, брудними сльозами налили рідкі і спорожнені очі...
 
XLІ
Незабутні березневі ночі тисяча дев'ятсот сорок четвертого року. Мокрий сніг, дощі і тумани, тумани. Відступає ворог. Ворог відступає.
Вивозить награбоване добро, ґрунтовими дорогами жене людей і худобу, устеляє трупом заплакану землю. Запалали побузькі села, огріваючи холодне сіре небо, вистеляючи теплим попелом розбухлий чорнозем.
Димом, і кров'ю, і полум'ям, і урожаєм пахла земля.
Дмитро, вдихаючи гіркуватий і прісноп'яний дух безмежних ланів, настоєних вогким полином, щоночі водив у бої своїх партизанів. Одного світанку, повертаючись у ліси, він раптом зупинився серед поля, радісно застиг, а потім скинув шапку і притис до грудей.
— Дмитре Тимофійовичу, що з тобою? — підійшов Тур.
— Чуєш, брате? Далечінь заговорила. Орли у рідні краї летять, — охопив дужою рукою вузькі плечі комісара, і той скам'янів біля командира, потім витягнувся, ступив крок уперед і знову, немов не довіряючи собі, завмер на місці. Заволожились обідки його очей, і коли він глянув на Дмитра, із здивованням помітив, що очі командира просвітились сльозами.
— Наші наближаються, Дмитре Тимофійовичу! Наші наближаються! — обняв свого старшого друга.
— Наші! — нахилився до комісара, тричі поцілувалися і знову застигли серед поля.
Весняними ярими громами озивалася далина.
Ось воно, довгождане, владно постукало у брами подільського привілля. І вірилось і не вірилось. І прислухались партизани до першого грому, боячись дихнути, слово промовити.
— Товариші партизани! В честь славетної Червоної Армії трикратний салют! — . радісно скомандував Тур.
Постріли змішалися із дзвінким «ура». Чубаті голови припадали до голів, в могутніх партизанських обіймах тріщали кості.
— Пантелію, хоч не задуши, бо мені ще своїх побачити хочеться, — виривався з ведмежих обіймів Микола Остапець.
Дмитро після хвилинного забуття відшукав очима Андрія і підійшов до нього. Глибокі темні очі хлопця сяяли таким захопленням, яке буває тільки у дітей і закоханих юнаків. Не спускаючи погляду з сина, Дмитро сьогодні по-новому пережив батьківське почуття любові. Він побачив у цьому стрункому підліткові не тільки свою дитину, свою кров, а й свого товариша, захисника рідної землі, землі, що уже прокидається, чуючи справжню

Останні події

29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі


Партнери