
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
ти моє сонце ясне, — притискає свого одинця до грудей і високо підводить на руках, — рости великий!
Із Великого шляху прямує додому її Тимофій, високий, ставний, над лобом повис важкий русий чуб; степовим спокоєм 'і духом віє од нього, тільки глибокі очі якісь сумовиті, начеб прожили значно більше, ніж усе гнучке і міцне тіло.
І раптом через якийсь тривожний провал часу вона розуміє, що Тимофій уже мертвий, навіки віддаливсь од неї, а це шляхом прямує її Дмитро, а на її руках сидить Андрій, діловито перебирає ручками торочки чорної тернової хустки. Он і Югина наздоганяє Дмитра. Буйне склепіння Великого шляху звелося над ними, і так любо бачити своїх дітей, простих та щасливих, що йдуть до неї, до матері, з широкого щедрого поля.
— Тітко Докіє, — хтось розвіває згадки, і вже вона чує біль покаліченого тіла, тяжко віддаляється від того світу, де лежить її материнське серце... Для чого відірвали од того видіння? Приходить невдоволення.
Чиїсь руки охоплюють її, вона з подивом і радістю чує сказане, напевне не устами, а душею, дороге слово: «Мамо». Докія підіймає вгору обважнілі очі.
— Мамо, би про нього, про Дмитра весь час думаєте? Заплакана і якась просвітлена, неначе сльози обмили, оновили її, біля Докії сідає Марта. І мати, що раніше, напевне, образилася б, почувши од неї таке, зрозуміла усе, що робиться в душі молодиці... Вона ж так любила, так любить її Дмитра!
— Про нього ж і про людей всі гадки, моя дитино...
І зразу вони зблизились, начеб вік прожили разом. І в обох на очах з'являються сльози, добрі і чисті від того глибокого прояснення, яке проймає тільки міцних та правдивих людей.
— Про що не передумаєш, і найбільше — про дочку і Дмитра... Отак, неначе й на світі не жила, а вже смерть встоїть на порозі... Пам'ятаєте, як до мене на Великдень підійшов Дмитро?.. Ви тоді із тіткою Даркою стояли.
— Пам'ятаю, дитино. Тоді ви разом у танець пішли. Якої ж це співали, не пригадаю.
— І я забула, — зітхнула молодиця. — Тільки знаю, що так мені добре було, начеб з самим сонцем зустрілася, — і провела краєчком хустки по очах.
— І він за тобою побивався. Та. от... — витирає кров на устах.
І вони, забуваючи про катування і смерть, так щільно притуляються одна до одної, що кожна в своїх грудях чує стукіт двох сердець.
XXIX
Дмитро відчуває, як тремтять його губи, болять корені волосся, і знову біль усередині натягується, як струна, і коли розітнеться (це розуміє зовсім ясно), буде небуття, темінь. Уперше в житті з острахом відчуває, як можуть раптово старітись, сивіти, умирати люди. Так, він зараз в цю мить старіє. А в його русий чуб починає вплітатися сивина.
Ні! Він не може бути стороннім спостерігачем свого руйнування, старості. То далі прийде, закономірно, як після літа настає осінь. А поки він володар свого тіла, і воно повинно коритися. Не для себе він, Дмитро, тепер потрібний. Його життя інших рятує. І неймовірним зусиллям кожної клітини тіла, кожною кровинкою він починає скидати із себе той тягар. який у слабших людей може скинути тільки тривалий, і то спопеливши частину тіла і мозку, час. Увесь у напруженні, фізичному і духовному, підсвідоме розгадуючи ще не вивчені закони людської снаги, він спочатку почуває, як звично твердіють його холодні уста, стягується розм'якшене обличчя і стає відчутним усе тіло. Тільки ще нервово стрибають і заплутуються іскорки в його поріділому чубі. Поволі і вперто оволодіваючи собою, приводячи в строгу ясність думки, він одначе ніяк не може позбутися одного образу, що пригадався в лісі, коли Хмара засмутив його тяжкою звісткою. То був образ човна, що по саму обшивку вмерзає в льодах посеред річки. Тільки весна розморозить його, теплою хвилею приб'є до рідного берега на жовтий пісок та на зелене зілля.
«Іще твоя весна попереду», — хоче заспокоїти себе і вчуває фальш, бо ж — не маленький — розуміє, що йому не вирвати рідних людей, сім'ї із лапищ смерті.
До болю закушує уста; до болю, відхиляючись назад, поводить усім тулубом, знову оволодіває собою і пірнає в роздуми. От тільки чортів човен десь аж із краєчка мозку висовується...
«Чому ж ти не можеш вирвати родину з фашистських лапищ? Бо сили у тебе нема. Ворогів тисячі, а в тебе шістдесят партизанів... А як ти тепер глянеш у вічі бойовим друзям? Вони ж на тебе так надіялися»...
Позад нього гримлять артилерійські розриви, вищить шрапнель. А то знову б'ють по лісах. Бийте, гатіть по ще теплому місці!.. Звісно, завтра, позавтра вся ворожа сила буде блукати по лісах. Ну, от почнуть наступ. Підірвуться один-два танки на мінах. Знову зупиняться. Бо їм нічого спішити. А потім почнуть обшукувати усі лісові закутки, палити, громити землянки, табір... Чиї це слова: «У партизана тисяча доріг, у фашиста дві: одна — в землю, в могилу, друга — на небо до чортів».
Майнуло життєрадісне обличчя Гоглідзе і десь зникло за човном.
«Зараз їх повезли. Може привезли вже в тюрму.
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року