
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
і хотіли б ще хоч раз побачити тебе. І всі ми тебе виглядаємо кожного дня, Григорію, і кожної ночі. Усі ми до самої землі кланяємося тобі. Спасибі, що не забув нас, а ми тебе до кінця віку не забудемо. Іще передаємо наш низький поклін партизанам, що ходять з тобою в бої. Ми всі хочемо, щоб вони дожили до того дня, коли стрінуться зі своїми сім'ями, дітьми. Твоя вірна жона Софія».
Невідома жінка уважно прочитала листа і сказала Софії закреслити останні рядки, де згадувалося про партизанів. На німе запитання пояснила:
— Може десь у чорні лапища попаду.
— Партизанка ви?
— Партизанка, — і вперше за весь час усміхнулася.
— Я вам якусь одежину попошукаю, переодягнетесь, — кинулась Софія до скрині.
— Не треба, — рухом руки хотіла зупинити її партизанка, — не зобижайте себе.
— А це й не моє.
— Чиє ж? — здивувалася.
— Людське.
— Склад у вас, чи як? — недовірливо підвела брови.
— Який там склад... Я входжу в групу сприяння партизанам. Допомагаємо чим можемо нашим оборонцям, — тихо відповіла Софія і подала свій найкращий одяг.
— Хто ж керує вами?
— Підпільна парторганізація.
— Листівки на телеграфних стовпах — це ваша робота?
— Наша, — Софія підійшла до печі, біля якої лежали в'язочки соснової дранки, вийняла одну пахучу платівку і подала партизанці: — Це теж наші листівки.
— Винахід! — весело засміялася жінка, прочитавши на дранці повідомлення Радінформбюро.
— На ярмарку їх легше розповсюджувати, аніж звичайні листівки.
— А от одяг, здається, свій даєте?
— Свій, — призналася Софія. — Збираємо більше для чоловіків. Не зобидьте мене — візьміть.
Вони тепло, мов подруги, попрощалися, і партизанка пішла городами в темну весняну ніч.
— Не дочекаюсь я Григорія, — з жалем сказала другого дня Орина. — Коли б мав скоро прийти, не подавав би звістки.
— Може й діждетеся, — відповіла Софія, хтозна в який раз перечитуючи листа.
— Ні, дочко, не судьба мені. Оце поклади в скриню, щоб напохваті було.
— Що це?
— Моє вбрання. Останнє, — і діловито, спокійно подала тугий вузлик, де лежали намітка, чорне плаття, біла хустина, чорні носки і невелика подушка.
Тільки тепер Софія з острахом поглянула на Орину, почуваючи, як смерть наближається до їхньої хати.
За ці дні, пильно придивляючись до баби, помічала, як та мінилася і на очах прощалася зі світом: послухали і аж посиніли руки та ноги; закруглилися, глибоко запали і стали неначе прозорішими очі, а на обличчі з'явився темний рум'янець.
— Ще кілька день залишилося їй до смерті, — пошепки якось сказала сусідка і похитала головою. Та не довелося Орині померти своєю смертю.
ХІІ
Розкидавши ручки, біля Югини лежала Ольга, на другому ліжку горілиць спав Андрій. І чомусь Докії здалося, що хата пахне болотяними травами, прокислою водяною іржею. Що за причина? Ще раз вдихнула повітря. В сухій настій васильків вплітався вогкий дух кінської м'яти і прісний недобрий присмак багновища.
Своя хата вже не радує, а лякає її. Таке життя настало... Коли ж цьому край буде? Усе добре одвернулося од людей, і тільки горе суше мозок, розриває на шматки серце, в'ялить до самої кості напрацьоване тіло.
То перше вона йшла на поле, наче на весілля. Отой шматок блакитного неба, затканий сонячною пряжею, отой споконвічний широкий шлях, оті пшениці, що обважнілим колосом солодко пощіпували їй руки, оті три ставки, нащетинені високими стрілами очерету, оті веселі горді люди — велика рідня її, — все кожного разу здавалося новим, радувало око і душу. А тепер сама земля віє кладовищем. Куди не підеш — тільки розмови про людське безталання. Тужать похилені осиротілі оселі, горюють молоді вдови, попідвіконню ходять сироти-діти.
Сама земля плаче...
З дивовижною яскравістю бачила засмучені обличчя рідні, сусідів, знайомих і здригнулась, згадуючи, як перелякалася тої осені в лісі. У неділю пішла по гриби. Погожий осінній ранок снував на стернях срібнорожеві нитки павутиння, нанизавши на них переливчасті дрібні зерна роси. Парували, неначе закипали, мідні чаші розлогих дубів, і сумовито оголялися на смерть перелякані, трепетні осики. Через дорогу в ліску заворкотав дикий голуб. І враз далеко-далеко, мабуть аж на шосе, прогуркотів вибух.
— Оце добре! — зраділа і зразу ж острахом пройнялася: а може Дмитро порядкував зі своїми хлопцями. Що, як ловлять його?
І, боліючи серцем, заплющила очі, прислухаючись до кожного шереху.
Спокійно в прогрітому сонцем і пахощами грибів осінньому лісі. Тихо падають з дерев на землю золоті дукати. На дичці застукав дятел і штопором, донизу, почав писати чіпкими ногами круги по замшілій корі. Великий гриб, наче брунатний картуз, притулився до потрісканого стемнілого срібла старої берези. Докія потягнула його за корінець до себе, і податлива м'яка земля піднялася вгору, оголюючи білу сітчатку грибниці. Колись вона
Останні події
- 02.05.2025|13:48В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
- 01.05.2025|16:51V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
- 01.05.2025|10:38В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата