Завантажити

всім обличчям, роздумуючи: залишишся в селі чи ні. Наказав іще допитати кількох колгоспників, але і їхні відповіді не втішили обережного карателя, тому й вирішив на ніч відвести загін до міста.
Тільки фашисти вирушили з села, як партизанські розвідники знову зайняли свої сектори спостереження…
Пройшло кілька напрочуд хороших передосінніх днин. Вогка лісова земля зарясніла точеними голівками грибів, затінки густіше задимілися синім намистом ожини, а дуби безперестану просівали крізь листву самоцвіти жолудів.
Партизанський загін гарячкове готувався до бою, підсилював застави, виставляв додаткові пости, мінував підступи до табору: на допомогу карателям прийшла регулярна військова частина в повній бойовій готовності.
План партизанської оборони в усіх деталях обмірковувався на партійних зборах загону. Кожна група загодя знала своє місце і бойове завдання.
Війська, поліція та карателі одночасно виступили з міста, повільно охоплюючи колом партизанський ліс. Ворог, озброєний гарматами і мінометами, вирішив по всіх правилах тактики знищити небезпечний загін. Навколо діброви почали простягатися лінії окопів.
— До чого акуратно трудяться!
— Дуже хочеться спіймати партизана в лісі!
— А не лізуть наосліп.
— Наука не йде без дрюка, — сміялися розвідники, стежачи за діями ворогів.
Іноді зчинялися перестрілки між заставами і невеликими групами противника, тоді обзивалися міномети і гармати, зрізаючи розкішні крони дерев та вихлюпуючи воду з лісових ставів.
Наступ, вірніше — провокація наступу почалася вранці після артилерійської підготовки. Цілу годину били міномети і гармати, обволікаючи ліс гуркотом, димом і мукою попелястої землі, яка, за визначенням Недремного, була абсолютно схожа на суперфосфат. Коли завіса гуркоту почала осідати, на північний зелений масив обережно посунула група гітлерівців і поліцаїв. Тут в добре замаскованих окопах стояла партизанська й і застава з кулеметами на флангах.
Командування загону розгадало ворожий намір: гітлерівці хотіли витягнути або втягнути всіх партизанів у бій, а потім вдарити на них двома клинами з тилу.
— Дешевенька тактика, — дійшов висновку Недремний, групуючи більші сили на півдні проти ударних клинів. — Спробуємо, Генадію Павловичу, обдурити фашистів?
— Не заперечую, — охоче погодився Новиков, вставляючи магазин в автомат. Біля пояса комісара маятником погойдувалася в зеленій сорочці граната.
Північна група противника довго і в'їдливо маячила перед очима партизанів, але ті, дотримуючись наказу, не відкривали вогню, хоча руки і свербіли провчити хитрунів. Знахабнілий ворог посунув на узлісся і зовсім здивувався: де ж партизани?
Одначе фашисти, роз'єднані кущами, стали боязкішими, почали інстинктивно збиватися докупи, звужуючи місце охвату. Застава обізвалася лише тоді, коли сіромундирні розвідники були в кількох кроках від встеленого травою і присипаного листям бруствера. Попавши під фланговий вогонь, фашисти заметалися поміж деревами, кинулися назад, як їм і наказувалося за планом. Але втікати було вже пізно: узлісся з усіх боків снувало смертельні черги.
Розлютовані вороги після невдалого нападу нашвидку перегрупувалися і почали кільцем затискати діброву, наближаючись до табору. Але ліс — це ліс, тут і рух і впевненість зменшуються, тут, здається, за кожним деревом причаївся партизан...
Два дні одчайдушне билися партизани, кулями, гранатами та багнетами знищуючи ворогів. Два дні рвалися в лісах міни та снаряди і повітря отруювалося смородом газів. Батареї гаки намацали табір, знищили кілька землянок. Але сам ворог не підійшов до табору, хоча й вистелив кулями усе дно озеречка, з якого брали воду партизани.
Роз'ярені фашисти, побоюючись нічного оточення, і другого вечора відкотилися од лісів. Свою невдачу вони вирішили зірвати на мирному населенню. Навчені гірким досвідом, карателі навіть села почали оточувати з усіх боків, наче це були партизанські табори. Стріляючи з автомагів і кулеметів, вривалися в тихі вулиці, вбиваючи людей та підряд запалюючи хати.
Незабаром великі озера вогнів почали підійматися вгору, затоплюючи своїми кривавими сплесками все небо.
В цю ніч партизанський загін, згідно з ухвалою підпільного райкому, покинув територію свого району. Райком виніс рішення, виходячи з таких міркувань: в партизанів закінчувалися запаси набоїв; не варто було ставити під лютий удар мирне населення.
Легкими тінями просковзнули бійці біля знятих фашистських постів. У втомлених очах партизанів мерехтіли відблиски пожежі.
 
XXIII
Ніколи в житті так довго і нудно, до отупіння в голові, до хворобливого розслаблення всього тіла, не сочились гарячі літні дні, що колись приносили стільки радості, сподіванок, солодкої втоми.
Не рана в'ялила.
Страшна хмара, страшна здичавіла сила, що нависла над усім світом, пекельною труйкою труїла йому, Дмитрові, болюче тіло. За ці дні довелося

читати