
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
закуреному кабінеті сиділо кілька людей. З-за столу спокійно підвівся невисокий білявий чоловік. Він, очевидно, чув розмову за дверима, але в його темнозелених з янтарним відливом очах щось блиснуло — не роздратовання, а іскорки сміху.
— Не пускають до вас, — спустив донизу батіг, сподіваючись, що зараз на нього почнуть сердитись ці заклопотані люди, пожмаковані безсонням і турботами... Хто може полічити, скільки в оті бурхливі неповторні часи середній районний працівник провів безсонних ночей, витратив своєї сили, згубив здоров'я!
І тільки тепер Дмитро побачив біля вікна розумно-насторожене обличчя Віктора Сніженка.
— Добрий день. Марков. — Секретар райпарткому вийшов з-за стола і подав руку Дмитрові. — Сідайте.
— Доброго здоров'я, товаришу, — зразу осіла злість в чоловіка, і він з глибокою вдячністю і хвилюванням подивився в натомлені, але веселі очі Маркова.
— Сідайте, товаришу, — вдруге показав на вільний стілець. — Здалеку приїхали? Мете ж надворі. Напевне, забило всі дороги?
— Занесло, — відповів стримано, прикидаючи в голові, чи в нього хочуть щось випитати, чи таки насправді дуже людяний їхній секретар. «Навряд, щоб спроста можна було питати про таке, коли його люди ждуть», — приміряв по своїй вдачі.
А потім, коли зрозумів, що помилився, легко стало на душі: єсть же такі хороші люди на світі.
Марков, зрідка постукуючи пальцями по столі, дуже уважно слухав Дмитра, зрідка запитував і знову слухав, вивчаючи мужню, міцну постать простого трудівника, що зараз всю свою душу, радощі і болі викладав важким, незграбним, та щирим словом.
— Гарні урожаї збирали на своїй землі? Як ваше прізвище?
— Горицвіт.
— Горицвіт? — вголос задумався Марков. Щось знайоме і далеке-далеке забриніло в його душі од цього слова. Але що?.. Ніяк не міг пригадати, пірнаючи в згадки і прислухаючись до вузлуватої, невмілої мови Дмитра. І з кожним новим словом Горицвіта, і з кожною новою згадкою давнини, які перебирав допитливий розум, Марков почував усе більшу і більшу довіру і приязнь до Дмитра.
— Гарні урожаї збирали? — знову повторив, почуваючи, що от-от щось знайоме легко і радісно розкриється з глибини років. Але воно знову почало невловиме відходити вдаль.
— Хороші. Кращі, ніж усі мої вуличани. В селі мене агрономом в насмішку прозвали. Люблю я землю, і в книгу заглядаю, — подобрішало обличчя Дмитра: відчував, як дедалі щільніше щось з'єднує його з тим невисоким білявим чоловіком.
— А ще більше можна зібрати?
— Чому ні? Не можна тільки на небо вилізти, — і вчасно зупинився: ледве не вирвалась груба, як йому здавалось серед цих людей, приказка.
— От ви й будете, товаришу Горицвіт, в колгоспі вирощувати високі врожаї. Вірю, що тільки правду чув од вас. Будете в колгоспі людей вчити, як біля землі ходити. І самі вчитиметесь в агрономів наших, у професорів, в академіків. Це добре ви сказали, що людина до щастя прямує. Всі віки людство мріє про радісне життя, а ми його будуватимемо з вами. Отим урожаєм, що добуватимемо на колгоспному полі, ви будете виходити на ширшу дорогу, будете виводити в люди своїх дітей, зміцнювати свою державу, зерном добиватимете своїх ворогів.
— Спасибі за добре слово. Тільки з мене такий учитель... Не дуже вмію я з людьми обходитись, як інші. Говорити не умію.
— Навчитесь. Коли ви справжня людина — навчитесь. Вам ширше треба дивитись на світ — ви вже колгоспник... Довго тут пробудете? Через години дві я б зміг з вами поїхати у ваше село.
— Оце було б добре. Я почекаю вас, — зрадів Дмитро, засміявся.
XII
— Мамо, який мені сон приснився, — усміхаючись, Югина легко скочила з ліжка і метнулась до колиски. Білоголовий Андрійко — її безкрає щастя — стиснувши крихітні кулачки, здається, не спав, а щось обмірковував, напружено, зосереджено. Югина з потайним хвилюванням і радістю помітила, що зараз він був найбільше схожий на Дмитра. Ще кілька днів назад уся рідня говорила: її син удався в Докію, а ще раніше відмічала дивовижну подібність Андрійка до Югини. І тільки вона, мати, з кожним днем помічала, як поволі пробивались батьківські риси на округлому лобастому личку дитини, як все більше горбатився ніс і темнішали великі чоловічки очей, за якими навіть білків не видно. І вже забуваючи за сон, вона нахиляється до колиски, щасливим поглядом вивчає навіть подих своєї дитини, наперед відгадуючи, як лягатимуть на миле обличчя нові риси, що тільки-тільки несміливо стрепенулись, мов перша прозелень на чистому полі.
Через якусь хвилину, хвилюючись і радіючи, вже бачила перед собою Андрія таким, яким був Дмитро, коли стріла його літньої ночі в полі. Та незабутня ніч, розводячи завісу років, випливала з давнини, мов ріка із туману, подзвонювала молодим місяцем, який так щедро розсівав зірки, що їм уже замало ставало місця на небі, — тому й падали на землю, на дальні дороги і. темні полукіпки озимини. Навіть цілющий липовий настій почула над собою молодиця.
—
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року