Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

заличкувати для людського ока кількома глибокими скибами.
— Це я зараз зроблю! — повеселішало слово Степана: не сподівався, що владна дружина так швидко закінчить неприємну розмову.
— А я на ферму загляну. Яке там у тебе важливе діло було?
— Та... — зам'явся Степан.
— Тепер розумію: ти просто тікав од мене. Правда, Степане?
— Правда, Ольго! — весело погодився, і обоє засміялися.
 
V
Дмитро, дарма що став ширшим у плечах і наче побільшав на зріст, легко зіскочив на ще пругку землю і поклав руку на коротко обстрижену гриву. Кінь, махнувши головою, вткнувся губами в плече бригадира і застиг на місці, трохи піднявши передню, в білій панчосі, ногу. На розумне синє око золотою сіткою впала тінь довгої вії.
Дмитро, примружуючись, любовно оглянув коня, і той легко вдарив його м'якими, темного оксамиту губами в ямку між плечем і грудьми.
— Як грається з тобою, Дмитре Тимофійовичу, а іншого й не підпустить до себе, — підійшов вусатий старший конюх Василь Денисович Карпець.
— Бо Дмитро Тимофійович любить і шанує худобину.
Його по голосу коні за кілометр пізнають, — вийшов зі стайні Варивон Очерет. — Вони музикальний слух мають.
— Знаю, знаю, — замахав руками Василь Денисович. — Ти б що-небудь новіше сказав.
— Новіше? — з удаваною образою промовив Варивон. — Воно б і можна, та, значить, часу нема — на рибалку їдемо.
— Так ти коротко обрисуй картину... Може, мого закупиш? У мене тютюнець як саме здоров'я, — піддобрюючись, вийняв з кишені новий портсигар. В очах зник хитруватий блиск, і все обличчя стало однією настороженою увагою.
Василь Денисович був поганим грамотієм: ледве сяк-так читав газету, але всіма новинами кріпко цікавився. Чіпкий практичний розум швидко схоплював усе, як він казав, із розумної науки про найрозумніших тварин. В тяжкі часи, коли ворожа рука потруїла більшу половину колгоспних коней, Василь Денисович вперше виступив на колгоспних зборах. Скинув свою кудлату та велику, як стіжок, шапку і, важко переминаючись з ноги на ногу, сказав:
— В житті не доводилося ту копійчину в людей просити, а тепер не постидаюсь. Не постидаюсь, — повторив, начеб хто йому вже дорікав. — Хто скільки зможе — кидайте сюди.... Купцем стану. Коні куплятиму.
Мовчки переглянулись колгоспники. Хто мав при собі гроші — кинув у пропахлу потом шапку, а більшість сказала, щоб прийшов завтра. І пішов другого дня Василь Денисович з хати у хату, збираючи ту копійчину, яка справжнього господаря тільки могла навести на невеселі роздуми. Тоді ж куркульня і пустила їдку насмішку: «Карпець останні копійки : з злиднів видряпує. Якраз на батіжок хватить».
І от почав Василь Денисович ходити по ярмарках та скуповувати за безцінь коростявих, шолудивих і запущених коней. Щоранку водив їх купати до трьох ставків, вимивав зеленим милом, мазав креоліном і якимись мазями із трав. І через деякий час виходив коней, як виходжує мати хворих дітей. Колгосп дістав добре тягло, а Василь Денисович за один вечір прогуляв із конюхами і друзями свою премію і мало не побив жінку, коли та почала вичитувати йому.
— Дурна ти баба. Що мені .гроші? То діло нажитне. Ти сюди поглянь: твого чоловіка в газеті пропечатали. Дивись, яким героєм твій чоловік стоїть на картині. А можуть його і в московських газетах нарисувати. Ти розумієш, про мене пишуть тепер, як перше про всяких царів і міністрів. Ще й краще. Стільки років на світі прожила, а не понімаєш, що таке життя. Як можна було на радощах не випити. Ти знаєш, що до мене сам наркомзем має приїхати, — в запалі перехвалив себе. — Думаєш, брешу? Дурна ти баба. Гляди, щоб не розійшовся з тобою на старості літ…
Василь Денисович тепер підійшов ближче до Варивона:
— Ну, так розказуй.
— Пояснюй вам, а хто за мене риби наб'є? І за що, не розумію, вам стільки трудоднів записують? Ще й на зборах хвалять. Книг не читаєте, новинками не інтересуєтесь, — скоса поглянув на Карпця, знаючи, чим можна досадити чоловікові.
— Так уже і не цікавимось, — не витримав, зачеплений за живе.
— А на вашому фронті, брат ти не мій, що діється. Наука.
— Да, наука не йде без дрюка. Наука — велике діло, — погодився Василь Денисович і значущо покрутив цупкого, наче з мідного дроту сплетеного вуса. — От і в тебе ця научна жилка пре, як дим із комина. Тямовитий ти чоловік. Жаль, що не конюхом у мене. Я б тобі навіть стригунців довірив доглядати. Ти б справився, — дипломатично похвалив Варивона, щоб вивідати яку новинку і потім, уже з незалежним виглядом, поважно повчати своїх конюхів.
Але Варивон таку похвалу взяв за насмішку.
— Так що ти вичитав, Варивоне?
— Кому б іншому — словом, значить, не обмовився б. А вам, так вже й бути, розкажу. Дмитре, піди здійми з повітки наші рибальські причандали.
— Авжеж, кому і розказати, як не мені, — сів Василь Денисович на оббіленій колодці.
Із заливних лугів стіною насувались вечірні сутінки, затемнюючи

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери