
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Сару, Рухля почала вливати їй у рот цю суміш, а Ривці наказала розтирати дівчині руки й ноги.
Підбадьорені клопотами старої, яку єврейське населення вважало за тямущу лікарку, сміливіші з гостей почали допомагати їй.
Коли дівчину примусили ковтнути молока, Рухля намішала сірчаного цвіту з вугіллям, розколотила цю суміш у воді й влила її у Сарине горло, потім обклала небогу пляшками з теплою водою і припарками з гарячого тіста, силкуючись за всяку ціну зігріти її.
Нарешті зусилля старої дали наслідки: на Сариних губах з'явилася піна, а слідом за тим усе її тіло затряслося від страшних корчів і з рота полилась яскраво-зелена рідина.
— Підведи її і підтримуй голову! — крикнула Рухля Ривці й, полегшено зітхнувши, промовила до гостей і Гершка: — Ну, тепер можна сподіватися на порятунок.
Рабин, що був серед гостей, підійшов до Гершка, який у своєму драному лапсердаку так і вкляк на місці, й, поклавши йому руки на голову, урочисто промовив:
— Великий бог Авраама, Ісаака та Іакова, і ти, ребе Гершко, заспокой свою печаль і зміни її на радість. Якщо господь захотів врятувати цю дівчину, то він поверне її знову до нас і звільнить тебе від тяжкого гріха й ганьби... Ти знову знайдеш дочку, а благородний Хаїм дістане жінку, прекрасну й чесну єврейку, гідну доньку своїх праотців... Тільки терпіння, треба дати їй спершу одужати... І не вдавайтеся до насильства...
— Так, так... Передусім спокій і сон, — поспішно заявила Рухля, — а там... тс-с-с! — вона приклала палець до уст і хитнула головою в бік Сари, яка розплющила очі. — Дайте їй заснути, а за лікування я сама візьмусь і, якщо бог захоче, вилікую.
В цю мить дівчина знову заплющила очі і впала на подушки. Гості злякано обернулись до Рухлі, але стара заспокійливо кивнула головою, замахала руками й прошепотіла:
— Тс!.. тс!.. Це сон — не смерть... Тепер добре... На краще! Усі поквапилися вийти навшпиньках з кімнати й залишили Сару під опікуванням старої.
Рухля сказала правду: Сара не померла. Ліки старої єврейки подіяли й вирвали дівчину з лап смерті. Та ще три дні свідомість не поверталася до неї. Сара покірно пила ліки, які давали їй, дозволяла розтирати себе, навіть приймала їжу, котру готувала Рухля з якимись особливими заклинаннями. Та напівбезтямний погляд дівчини виразно говорив, що все це виконує тільки її тіло, а душа десь зникла й не бере участі ні в чому.
— Дарма, дарма, це на краще! — відповідала Рухля на зітхання Ривки, яку лякав безтямний погляд Сари. — Якби вона була притомна, гірше було б: вона не стала б приймати ні їжі, ні ліків, і нам не вдалося б виходити її.
— Ой вей! — недовірливо похитувала сивою головою Ривка. — Ну, що з того, що ми виходимо її тіло, коли господь відібрав у неї розум?
— Не турбуйся! Виходимо тіло, тоді повернеться й розум, — запевняла Рухля. — Треба тільки не хвилювати її, заспокоїти, обманути.
— Ой вей мір! От ускочили в халепу! — зітхнула Ривка. — І так уже набралися через неї стільки муки, стільки клопоту! Не знаю тепер, де доведеться скласти свої старі кістки?.. Забилися сюди, а тут люди таке кажуть... таке... ой... ой!.. Від страху аж ноги тремтять...
— Бог змилується над нами... там у вас ще гірше... Тільки б виходити її, то можна втекти далі.
— Ой, ой! Коли б тільки швидше!..
— Скоро вже, скоро, я тепер знаю, що робити... Знайдуться в мене ще кращі ліки. Слова старої справдилися й цього разу.
На шостий день уранці, коли Рухля, за звичаєм, сиділа біля Сариного ліжка й плела панчоху, раз у раз спідлоба зиркаючи на хвору, що лежала з заплющеними очима, вона раптом відчула на собі чийсь погляд.
Рухля швидко підвела очі й зустрілася з пильним поглядом Сари. Але він уже був не безтямний і каламутний, як досі, а гострий, палаючий, сповнений ненависті й так змінив обличчя дівчини, що Рухля наче й не впізнала її. Та й важко було впізнати в цій виснаженій істоті колишню красуню Сару. За час хвороби вона страшенно схудла, щоки її позападали, риси обличчя загострилися, шкіра й навіть білки очей вкрилися густою жовтизною...
— Ой мамеле, мамеле! Пізнала мене, пізнала мене, моя цуро! — скрикнула
Рухля, радісно сплеснувши руками. — Ну, що, як тобі, адаманте мій золотий? Вона взяла дівчину за руку й схилилася над нею з радісною усмішкою. Та Сару, очевидячки, не зворушила радість тітки: з неприхованою огидою вона вирвала в неї свою руку й мовила уривчасто:
— Перли?..
— Ой-ой! Ось про що згадала, цуро моя! — невимушене заговорила Рухля, ніби й нч помічаючи ворожого погляду небоги. — Вони тут, у мене, добре заховані: тепер уже ніхто не вкраде.
— Де їх знайшли? — перебила її Сара, так впиваючись своїми величезними очима в обличчя старої, що навіть Рухлі стало моторошно.
— А де ж, моє золоте яблучко? У цього клятого скупника Янкеля, щоб його діти ніколи долі не знали! Божився і присягався мені, що купив у якоїсь циганки-жебрачки, а до нас ніколи
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року