
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Київщиною, і привид жаху, що переслідував утікачів з берегів Дністра, врешті наздогнав їх.
Села, які нині траплялися по дорозі, або були безлюдні — їхні мешканці, очевидячки, пішли в гайдамаки, або зруйновані дощенту ляхами. Якось подорожнім довелося проїздити повз невелике містечко; воно ще курилось, а на ясному тлі вечірнього неба чорними силуетами різьбилися потворні руїни й шибениці з нерухомими жертвами.
Такі картини наганяли божевільний жах на бідолашних євреїв, і вони поспішали якомога швидше вибратися з цих страшних місць.
Разів зо два подорожні навіть бачили загони гайдамаків.
Коли їм траплялося зустріти якусь жінку, то Рухля, що знала кілька слів по-циганськи, розпитувала про дорогу на Умань і про те, чи немає поблизу гайдамаків.
Таким чином, об'їжджаючи міста й села і всіляко уникаючи зустрічей з селянами та гайдамаками, мандрівники поволі просувалися вперед.
За розрахунками Гершка, вони мали приїхати в Умань на десятий день увечері, але страх, який стискав їхні серця, був такий великий, що подорожнім здавалося, ніби вони й не доживуть до того щасливого дня.
Тільки Сара зовсім не боялася, а навпаки — жадала такої зустрічі, сподіваючись за допомогою хлопів або гайдамаків вирватись од своїх мучителів і дістатися в Малу Лисянку, до Прісі й отця Хоми.
Віз котився повільно, усі сиділи мовчки, поринувши в свої роздуми. Відчувши байдужість фурмана, коні пішли ступою.
Віз з'їхав з дороги і, наскочивши на камінь, замалим не перекинувся. Усі переполошились.
— В'є, в'є! — закричав Гершко і, натягнувши віжки, замахав руками, наче зляканий птах крилами. Коні повернули назад, і віз знову покотився вузькою дорогою.
— Ребе Гершку, ребе Гершку! — повчально мовила Рухля. — Скільки разів я казала тобі, щоб ти не кричав «в'є»; коли б тут був хтось із хлопів, він одразу б зметикував, що ти не циган, а чесний єврей.
— Ой вей, усе забуваю, від страху в голові все плутається!
— Не бійся! Господь, що вивів з пустелі батьків наших, виведе й нас з цього проклятого краю. А чи скоро Умань? Тобі ж знайомі ці місця!
— Знайомі, знайомі, але ж ми звернули вбік і я тепер не знаю, куди їхати. Десь неподалік має бути Кирилівка, а в ній шинкар знайомий — Лейба. Коли тут іще спокійно, — голос Гершка жалібно затремтів, — то в нього можна буде й перепочити, і про все розпитати.
— Ну, ну! То поганяй же коней; боронь боже, що-небудь... — тут у степу ніде й сховатися.
Натяк Рухлі на можливість зустрічі з гайдамаками змусив Гершка щосили засмикати віжками. Він хотів підбадьорити коней ще й своїм улюбленим «в'є-в'є», але'вчасно схаменувся і тільки зацмокав губами.
Сара не прислухалась до розмови, але при слові «Кирилівка» відразу насторожилася.
Це слово було їй добре знайоме — кілька разів вона туди їздила з батьком у гості до старого Лейби і дорогу від Кирилівки до Малої Лисянки знайшла б і зараз; якщо виявиться, що в Кирилівці все спокійно і вони справді зупиняться відпочити у шинкаря, то, можливо, їй пощастить утекти від батька, а він, зважаючи на таке тривожне становище в краї, звичайно, не кинеться навздогін за нею! Ох, коли б у Кирилівці все було гаразд!
Сара заломила під хусткою руки й застигла в безмовній молитві. «Невже господь не захоче простягти їй руку порятунку? Ні! Ні! Тільки треба вірити й надіятись, і, може, завтра надвечір вона буде в Малій Лисянці».
Дівчина почала озиратися на всі боки, намагаючись відгадати, в якому напрямі мала бути Кирилівка. Нарешті її гострий погляд помітив удалині ледь помітний пагорок, на якому чорніли дві тоненькі рисочки.
— Батьку, батьку! — вигукнула Сара. — Прав туди, он на ту могилу!
— А ти звідки знаєш? — Гершко з подивом і підозрою озирнувся на дочку.
— Я пам'ятаю, пам'ятаю, коли ми їздили до Лейби, то завжди там годували коней; на могилі ростуть дві тополі, а внизу є маленька криничка й гайок.
— Вона каже правду! — мовила Ривка Гершкові, який усе ще неприязним, підозріливим поглядом дивився на Сару.
— Що ж, ребе Гершку, якщо й Ривка пам'ятає, то повертай туди! — рішуче сказала Рухля.
Гершко знов засмикав віжками, й коні повернули в той бік, куди показала Сара. За півгодини вони добралися до могили, на котрій, як і говорила дівчина, росли дві тополі, а внизу дзюрчав невеликий струмок. А ще через годину на обрії з'хвтллас.я смужка зелета, серед якої очг подорожніх почали незабаром розрізняти й крила вітряків.
— Кирилівка, Кирилівка! — радісно вигукнула Сара.
Село розкинулося на рівнині, так що здалеку видно було тільки вузьку смугу зелені.
Гершко зрадів і, жваво підганяючи коней, подався навпростець, щоб іще до заходу сонця приїхати в Кирилівку.
До села зоставалося не більше півверсти, коли Гершко несподівано зупинив коней.
— Ой вей мір! — застогнав він. — Далі їхати небезпечно, здається, село горить... Он, бачте, дим стелеться... Невже гайдамаки?!
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року