Завантажити

не ті в нас шаблі, які й раніше перемагали ляхів? Ті, ті самі! Присягаюся богом, тільки ще більше отруєні кров'ю і сльозами! Розіб'ємо ж впень ляхів і заживемо в своїй власній хаті! Велика єдиновірна цариця московська обіцяє нам свою могутню допомогу; ось грамота, яку вона прислала нам!
Залізняк, діставши папір, розгорнув його і підняв високо над головою.
— Цариця московська обіцяє нам свою допомогу!
— Грамота, грамота, царська грамота! — лунали навколо радісні вигуки.
— Атож, царська грамота! — вів далі Залізняк. — І ось що написано в ній. Полковник гучним голосом прочитав дану йому Антонієм грамоту; вона ще більше розпалила натовп, захоплені вигуки заглушили голос Залізняка.
— Смерть ляхам! На погибель! — гриміло по горі.
— Смерть! — грізно крикнув Залізняк, заглушаючи все навколо, й високо підняв запорозький прапор. Під цим прапором ми пройдемо від краю до краю всю Україну, розтопчемо й виженемо геть ненависних гадів, що впилися в її серце;
або поляжемо всі, як один, або запануємо у своїй країні! Настав, браття, останній час: якщо зараз ми з шаблею в руках не відстоїмо своєї волі, Україна не встане повік. За віру ж, за край наш, браття! — громовим голосом вигукнув Залізняк, потрясаючи прапором. — До смерті, до погибелі!
— До смерті, до погибелі! — грізною луною відгукнувся натовп.
Та ось знову почувся голос Єлпідифора, і гомін одразу вщух. Почалася відправа, лишалося ще освятити зброю.
Петро не чув уже ні молитов, ні співу.
В стані екзальтації, що опанувала весь натовп, він жадібно чекав лише тієї миті, коли візьме в руки ніж і почує заклик: «Вперед!»
Нарешті Єлпідифор опустив кропило в свячену воду і, звівши очі до чорного неба, натхненно виголосив:
— Нехай же благословення боже зійде на зброю і на тих, хто візьме її на захист істини Христової. Амінь!
У супроводі півчих і дияконів святителі рушили поміж возами, окроплюючи свяченою водою складену на них зброю та воїнів, що стояли поблизу, і промовляючи благословення.
Юрба заворушилася, усі схиляли голови, протовплювалися вперед, намагаючись стати якомога ближче 'до священнослужителів.
Процесія з отцем Єлпідифором і дияконом на чолі, з корогвами, які майоріли на вітрі, з хрестами й високими ліхтарями, немов могутня ріка з безлічі людських голів, безмовно погойдуючись, рушила по горі до возів, які стояли внизу.
До кожного воза було приліплено запалені воскові свічки, такі ж самі свічки горіли в руках багатьох селян, що йшли за процесією.
Коли сліпуче сяйво блискавки виривало з темряви монастир і похмурий ліс, який оточував його, у фосфоричному освітленні рельєфно вирізьблювалась і довга низка возів, і священики в чорних ризах, що кропили зброю, і побожно схилені голови, і постаті на колінах...
Незважаючи на страшну навислу хмару, повітря було непорушне, зловісна тиша своїм тягарем давила груди... І кожен звук у ній відлунював напружено й тривожно...
Вгорі дзвонили дзвони, знизу долинали урочисті співи, і здавалося, що церква благословляє у святу великодню ніч емблему переможної любові, яка закликає світ до братерських обіймів, а не освячує смертоносну сталь на помсту і винищення.
Нарешті всю зброю посвятили. Процесія повернулася до монастиря, і Єлпі-дифор у супроводі священнослужителів зійшов на високу паперть храму.
— Мужайтесь, і хай кріпиться серце ваше! — промовив він, простягаючи руки над натовпом. — І переможете ворогів ваших, уповаючи на господа. Хто за бога, за того бог!
Настоятель іще раз перехрестив схилені голови натовпу і зник у храмі.
Усі й далі стояли нерухомо.
— Чого ж ви оніміли, браття? — палко вигукнув диякон Аркадій. — Розбирайте ножі! Свята церква просила на них благословення божого, нині благодать господня зійшла на зброю, і страшний, жахливий буде удар цього ножа для ворогів наших! Хто носитиме його, той не зазнає ран, а ворог, який узрить ножа, тікатиме, і ангел господній гнатиме його, доки не сокрушить до останку. Бо безмежно милостивий бог і страшний у своєму гніві! Вас обрав він захищати святий хрест! Вперед же, не гайте часу!
Здалеку долинув глухий удар грому.
Усі здригнулися.
— Чуєте? — екзальтоване крикнув диякон, здіймаючи до неба руки. — Ось голос божий, який закликає вас до помсти. Чаша терпіння його переповнилась, і гнів, і кара в десниці його! Ідіть же й творіте волю його!
Удари грому дедалі посилювались.
— Ідіть, полчища господніх воїнів полетять разом з вами! Вдарять громи небесні, господь пошле вогненні стріли свої на землю содомську і спалить її дощенту!
Страшний удар грому пролунав над самими головами юрби і з жахливим тріском покотився по небесному склепінню; водночас у його зеніті спалахнула блискавка й осяяла зелено-ліловим світлом могутню постать Аркадія з простягнутими до неба руками і гнівним, палаючим поглядом.
Від цього моторошного світла ризи диякона

читати